1.Суть трагічного і комічного як категорій естетики

Трагічне

Трагічне з давніх часів повязують із стражданнями, муками і загибеллю людини, що здатне викликати співчуття і жаль. Страх смерті - одне із найприродніших почуттів людини, і він тим більший, ніж вища освіченість людини і її благополуччя. Ставлення до смерті залежить від того значення, яке вона посідає у системі цінностей суспільства, і від їхнього субєктивного переломлення і тому функціонує як світоглядна і моральна категорія. Смерть має, так би мовити, свій „сюжет", вона підбиває підсумок конкретному життю, людина може вмерти „своєю" смертю, що відповідає її долі і характеру, і „вимушеною", насильницькою за фатальним збігом обставин. Має місце і добровільна смерть, прагнення до смерті, не тільки в безнадійно хворих людей, але й у тих, хто „стомився" жити, від немічної старості або від бідувань і нещасть. Чим більшу цінність має людина як „одухотворена субєктивність", тим трагічнішим є її страждання і смерть.

Трагічне є вираженням в естетичній формі одвічної боротьбі Добра і Зла, життя і смерті, душі і тіла, старого з новим, прогресу з регресом, свободи з поневоленням тощо. Все це супроводжується стражданнями, які мають найрізноманітніші джерела і вияви.

У трагічному важливі не стільки страждання і смерть, скільки в імя чого і як страждає і гине людина, які цінності вона обстоює і яке значення має її життєдіяльність для інших людей, для суспільства. Трагічними можуть вважатися не тільки окремі індивіди, трагічною може бути доля цілої групи, класу, нації, епохи. У такі періоди людської історії відбувається певна „ломка" суспільного життя, особливо гострі конфлікти, які вимагають сильних характерів і напруження всіх сил на досягнення цілей. Глибока віра в цінності, за які індивід вступає в боротьбу, незважаючи на смертельну небезпеку, часом свідоме приречення себе на смерть характерні для трагічних історичних персонажів. Трагічний характер підноситься над іншими вірністю своїй справі, своєю одержимістю і не примиренням до всього того, що заважає здійсненню своєї ідеї, мети, ідеалу.

У мистецтві трагічне найповніше відображене і виражене в літературі і в образотворчому мистецтві. Трагічне в мистецтві - не просто загибель і страждання, а крах ідей, надій, ідеалів, субстанційно важливого для особистості, втрата, що не підлягає відшкодуванню і, водночас, утвердження того, що неперехідне і вічне. Тому трагічні персонажі - піднесені і героїчні, як взірці сили духу і відданості своїй справі, яка має суспільну значимість і слугує утвердженню гуманізму і свободи.

У трагедії важлива колізія та її джерела, конфлікт, його перебіг і результат. Все це може усвідомлюватися як неминучість і фатальність, або як помилка і вина. Але у будь-якому разі трагічне в мистецтві має утверджувати життя, а не смерть, вселяти оптимізм, а не песимізм, не лякати, а підбадьорювати і спрямовувати людину на активні дії, на спротив силам зла; не пригнічувати і вносити „чорноту" в психіку людини, а просвітлювати її, очищувати від „душевних шлаків", приводити внутрішній світ у тотожність із зовнішніми обставинами. Трагедія вчить співчуттю, милосердю, людяності: це те, що входить у поняття катарсис. Зображуючи трагічне, страхітливе письменник, художник, композитор повинен дотримуватися „естетичної дистанції", і як говорив Л.С. Виготський, примусити все це говорити „мовою легкого дихання", освіжити подихом „весняного вітру", тобто зарядити читача, глядача, слухача оптимізмом і вірою в добре і прекрасне.

Водночас, мистецтво має знайомити глядача, читача, слухача не тільки з позитивним, а й з негативним, злим, страхітливим і часом не заспокоювати і розважати , а „терзати", „шарпати" і „мучити" навіть сильніше і більше, ніж життя, укріплюючи тим самим волю і підвищуючи внутрішні резерви людини.

Щодо цього трагічне як естетична категорія відіграє більшу роль і має більше значення, аніж категорія прекрасного, не тільки тому, що охоплює більш важливу сферу життєдіяльності людини і суспільства: боротьба, страждання, сходження через подолання страхітливого через смерть. Трагічне зачіпає більш глибокі основи людського життя, те субстанційне, без чого не може бути і самої людини, особливо це стає зрозумілим нині, коли людство перманентне потрясають численні трагічні події, і воно вже заглянуло в „похмуру безодню безнадії", а трагічне стало ледве не провідним у сучасній апокаліптиці.

Комічне

Комічне - від грецького слова „комікос" -смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних відтінків смішного, все, що може ви кликати сміх, - обєкт комічного. Комічне - це немовби формула смішного, а смішне - конкретний випадок комічного.

На відміну від трагічного, що повязане з важкими і гострими конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного переважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесений настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвілля загалом.

Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість;суперечить ідеалу, але прилаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває звязок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, злорадства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Субєктивні переживання комічного також різноманітні, вони залежать від загального культурного рівня, належності до певного соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди „сміхуни", в яких легко викликати сміх, і є „несміяни" - люди, яких важко, а подекуди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприймання трагічного, неглибокий, а то і „нейтральний", позаяк у дітей ще не склалася система цінностей, норм, стереотипів, і вони схильні до буквалізаціїї: для них доступніша „комедія ситуацій", ніж наповнена соціальним змістом комедія.

Обєктом комічного можуть бути найрізноманітніші явища, за винятком тих, що повязані з великим стражданням і горем, крахом високих ідеалів і загибеллю достойної людини. Обєктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжувалися винятковими труднощами і драматизмом.

Сміх - грізна зброя: він може „вилікувати", а може „вбити", може „приголубити", а може „побити", може бути стверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити. В одному випадку причиною сміху може бути контраст, суперечність, неподобство, відхилення від норми, в іншому - виявлення за нібито великим - нікчемного, за прекрасним - потворного, за очевидним - абсурдного, що викликає в уяві людини несподівані образи і несподівані реакції.

Комічне, смішне - це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Український, російський, вірменський, англійський, французький, фінський гумор неповторний, як неповторний менталітет тих країн, що їх породив. Має місце і те, що можна назвати місцевим гумором, зокрема, габровський гумор (від болгарського міста Габров), або одеський, відомий, мабуть, у всьому світі. У зображенні комічного виявляється не тільки епоха і менталітет народу, але й характер і світогляд автора.

Форми комічного різноманітні, несуть у собі різний змісті по-різному відображуються - втілюються в мистецтві. Якщо характери і ситуації смішні, безглузді, неоковирні, то вони належать до гумору або мякої іронії: це, так би мовити, доброзичлива критика загалом симпатичного обєкта. Інше завдання має сатира, котра проявляється в формі злої іронії, сарказму. Сатира обминає нейтральне і навіть позитивне в явищах і характерах як несуттєве в даному випадку і зосереджується на випуклому зображенні пороків і неподобства в реальному світі і в людині. Нарешті, найбільш різкою критикою всього, що суперечить ідеалу, прекрасному, уявленню про всебічно розвинену гармонійну людину, є гротеск, який має на меті створити збірний, часто перебільшений образ соціального зла і паскудності, знелюдненої особистості, для цього особливо перебільшуються і загостюються всі прояви порочності і неподобства, аж до карикатурного їх зображення. Позаяк у сатирі і гротеску висміюванню підлягають особливо небезпечні вади і неподобства, то комічне нерідко змикається з трагічним, породжуючи трагікомедію (наприклад, „Весілля Кречинського" і „Справа" Сухово-Кобиліна).Такий поділ на форми комічного в мистецтві умовний, бо в дійсності вони перехрещуються навіть в одному творі, вжене кажучи про художню діяльність автора загалом. Так, наприклад, світ творів Гоголя дуже багатий різноманітними комічними формами і ефектами: в ньому є народний („Вечорина хуторі поблизу Диканьки") добродушний гумор і гостра сатира ("Ревізор"), комічні характери і гротескні типи (Плюшкін, Собакевич, Коробочка в „Мертвих душах"), перебільшення, дивовижне, чаклунське, нісенітниці (текстли-ста-скарги Івана Івановича на Івана Никифоровича в Мир-городський повітовий суд).

Отже, комічне - не випадковість і не каприз субєкта, воно вияв повного динамізму і суперечностей життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. „Це потрібно для того, - пише К. Маркс, - аби людство весело прощалося зі своїм минулим".

Двоїста природа сміху дозволяє використовувати його по-різному, але у будь-якій формі, у будь-якому вигляді він має олюднювати і виховувати людей різного віку, різних професій, різної соціальної приналежності. Можна говорити, що чим важче людям жити, тим більш їм потрібне комічне, і якщо вони перестають сміятися, то це означає, що їхнє життя стало вкрай стражденним і безнадійним.