2. Специфіка мовлення фахівця економічної сфери

Українське професійне мовлення перебуває на етапі станов­лення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають рівень культури усного й писемного ділового мовлення: правильність, комунікативна досконалість, аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка професійного мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Добре знання мови фаху „підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації” [5, 74]. Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і утворюють мову фахової галузі.

В умовах становлення України як держави з ринковим типом економіки, ствердження приватної власності як нового елемента економічних і со­ціальних відносин сучасного суспільства, розвитку міжнародних відносин сформувалась принципово нова модель взаємодії людей з різним соціальним статусом − власника, з одного боку, і найманого працівника − з іншого. Підприємництво та малий бізнес сьогодні стали найбільш привабливими в плані перспектив працевлаштування або започаткування влас­ної справи сферами професійних інтересів молодого покоління. Саме тому високий процент випускників середніх навчальних закладів (середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів та ін.) при виборі напрямку для професійної освіти віддають перевагу економічним вищим навчальним закладам.

Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що економічні відносини стали невід’ємною часткою нашого повсякденного життя (починаючи від розрахунку сімейного бюджету звичайною домогосподаркою і закінчуючи взаємодією політиків, економістів, бізнесменів на рівні міжнародних відносин), потребують обґрунтування процеси вироблення у студентів економічних спеціальностей умінь і навичок оперування мовним матеріалом в умовах їх професійного спілкування.

Оскільки в економіці України однією з найбільш актуальних і злободенних проблем є становлення системи управління ринкового типу та її кадрового забезпечення, тобто підготовка менеджерів, ми зробимо спробу обґрунтувати необхідність розвитку комунікативної культури студентів саме цієї спеціальності.

Кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб інтегрувати молоде покоління в соціальні структури своєї держави. Саме без формування прошарку професійних управлінців неможливо гарантувати успішне здійснення реформ.

Ринок праці вимагає не лише інтегрованого фахівця, а й людини, яка розуміє, що висока культура - це фактор успіху, конкурентноздатності, це володіння умінням спілкуватися з людьми, входити в контакт з будь-ким; це толерантність, здатність управляти собою, вміння працювати в колективі, бути наполегливим, енергійним, доброзичливим, працездатним, вміти вирішувати управлінські завдання на певному рівні своєї посади.

Диференційована підготовка керівника − менеджера вищої, середньої і нижчої ланки управління − набула особливої актуальності і вимагає від спеціаліста високої кваліфікації, організаційних навичок і здібностей, високого рівня сприйняття, запам'ятовування і мислення, комунікативної культури Професія менеджера − це стиль життя, підпорядкований інтересам справи, що потребує повної самовіддачі й самообмежень.

Головне призначення менеджменту − вироблення і обґрунтування різноманітних методів, способів, шляхів вирішення управлінських проблем, які виникають або можуть виникнути під час виробничої діяльності. Центром, ядром сучасного менеджменту є підприємницьке нововведення, критерієм якості − успішна практична діяльність, яка визначається рівнем підприємливості. Обговорення, збори, телефонні розмови, службові записки, звіти, що циркулюють в організації, є реакцією на можливості й проблеми, які створює зовнішнє оточення.

Під час обміну інформацією виникає прямий обмін думками, поглядами, ідеями, з'являються різні форми взаємних стосунків, симпатії, антипатії, які являють собою міжособові стосунки. Отже, слово − це робочий інструмент менеджера, мовлення − компонент його професійної майстерності. Від правильності, точності, логічності, зв’язаності, переконливості, емоційності, доступності висловлювань залежать ефективність менеджера, результативність його роботи з підлеглими. Як стверджують дослідники, мовна підготовка випускників середніх шкіл часто не відповідає вимогам сьогодення. Особливі складності студенти відчувають у монологічних висловлюваннях – безсистемність, непослідовність, відсутність орієнтації на адресата. Без аргументації висловлених думок текст втрачає зв’язність, знижуються його комунікативні властивості.

Однією з актуальних проблем, яка стоїть перед викладачем економічного вузу, є розвиток комунікативної культури студентів. Особливої уваги, на наш погляд, потребують діючі програми з української мови та культури мовлення. Адже повсюдно, замість того, щоб вивчати мову, вивчають граматику мови. Звичайно, добре, коли економіст, бухгалтер, менеджер чи підприємець знають правила орфографії, пунктуації, норми граматики. Але ці знання самі по собі не спроможні забезпечити належний рівень володіння мовою. Програма теж не передбачає завдань, які розвивали б „мислення, уяву, емоційну сферу, зрештою, саме мовлення. Становище, здавалося б, має змінити впровадження у 1994 році в навчальні плани закладів вищої освіти (у тому числі й економічної) курсу „Ділова українська мова”, який має на меті підвищити загальний мовний рівень студентів, ознайомити їх з особливостями офіційно-ділового стилю, його практичного застосування. Але й тут відбувається підміна процесу опанування вмінням розповідати, переказувати, виступати, брати участь у різноманітних мовленнєвих ситуаціях навчанням писати заяву, доручення, розписку і т. ін.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Процес формування професійної культури економічного мовлення складається з таких основних компонентів:

- засвоєння професійної лексики і термінології економічного фаху;

- прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

- формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

- моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

- боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі.

Щоб оволодіти цими навичками, слід засвоїти основні поняття культури мови та споріднених з нею дисциплін (стилістика, риторика, загальне мовознавство, історія мови, лінгвістика тексту, книго­знавство, термінознавство, лексикографія), усвідомити провідні принципи культури користування українською мовою. Тому дуже вдалим для впровадження у ВНЗ вважаємо курс „Культура ділової мови”, структуру якого запропонував В.Юкало. Курс має теоретико-прикладний характер: засвоєння теоретичних відомостей прискорює і покращує процес вироблення вмінь і навичок оперування мовним матеріалом у типових умовах професійного спілкування.