Ксенофан

Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Нар. у місті Колофон (бл. 570 – після 478 до н. е.), прожив понад 90 років. У роки перської навали залишив рідне місто і мандрував містами Еллади та Великої Греції.

Поетична творчість Ксенофана була багатоманітною: елегії, ямби, поеми. Особливою популярністю користували­ся епіграми Ксенофана, в яких він висміював недоліки людей: пияцтво, зажерливість, нещирість.

Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філо­софської школи Ксенофана. Свідченням цього є перед­усім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водно­час зразком поезії VI ст. до н. е.

Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише «приблизну» думку, і «ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї». Це переконання сприяло утверджен­ню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як пануючої у ті часи форми світобачення.

Ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри­тики богів, адже боги наділялися усіма тими недоліками, які засуджу­валися людьми: хтивістю, марнославством, облудливістю, пияцтвом тощо.

Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забо­бонність. Ксенофан негативно ставився до поетів, які прославляли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був пере­конаний, що «не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів – вигадки минулих часів», а треба возвеличувати тих, хто «виявляє па­м'ять та постійність щодо доброчесності».

Творча спадщина Ксенофана – це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, які доповнювали одна одну.