Поняття катарсису в античній естетиці

Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису (з грец. очищення), які з давніх часів набули особливої теоретичної ваги в естетиці.

З іменем Арістотеля пов'язані перші філософські обґрунтування катарсису: він вважав, що трагедія як жанр театрального мистецтва впливає на людину таким чином, що збуджує співчуття, співпереживання, що очищує всякі пристрасті, викликає розрядку почуттів і очищення душі. Арістотель вважав, що саме катарсіс є метою трагедії.

У вченні Піфагорійців (а ще раніше в орфіків, послідовників вчення Орфея) катарсіс відбувається завдяки музиці.

Катарсис розглядали як засіб морального перевиховання людини, як отриман­ня естетичного переживання в процесі її морально-етичного удоско­налення. Водночас значна увага приділяється суміжним поняттям: «страх», «відчай», «афект», «співчуття» тощо.

По новому Арістотель аналізував і творчий процес: у нього він втрачає таємничий, містичний характер, бо творче сприйняття світу, на думку філософа, є інтелектуальним актом, пов’язаним з пізнавальною діяльністю людини.

Естетичне споглядання за Арістотелем є радістю упізнавання. Отже, творчий процес є збагненним і піддається контролю.

Значну роль Арістотель надає виховній ролі мистецтва, його зв’язку з моральністю людей.