Платон:

Розвиток естетичних ідей здійснюється в багатьох творах Платона (нар. 427-347 до н.е.): “Гиппій Більший”, “Держава”, “Федон”, “Софіст”, “Пир”, “Закони” та ін.

Він вважав, що чуттєві речі мінливі. Вони виникають і зникають, отже не являють собою сутності буття. Справжнє буття притаманне лише духовним сутностям особливого роду – “видам” або “ідеям” (ейдосам) – тобто загальним поняттям, що є самостійними сутностями. Верховною ідеєю є ідея блага.

Прекрасна ідея протиставляється чуттєвому світу, вона перебуває поза часом і простором, завжди є незмінною. Оскільки краса, за Платоном, має позачуттєвий характер, то вона осягається не чуттями, а розумом. Саме такий підхід до аналізу мистецтва у Платона став провідним.

На думку Платона, художник не пізнає істину, а лише відтворює (копіює) чуттєві речі, які в свою чергу є копіями ідей. Отже, зображення художника є ні що інше, як копією з копій, імітації з імітацій, тіні тіней. Отже, як відбиток відбитого, мистецтво позбавлене пізнавальної цінності. Більше того – воно брехливе і перешкоджає пізнанню істинно існуючого світу.

Подібним же чином Платон розглядав і творчий процес: він різко протиставляє художнє натхнення пізнавальному акту. Натхнення художника ірраціональне, протирозумне. Поет творить “не від мистецтва і знання, а від божественного визначення і одержимості”.

Таким чином, Платон розвиває містичну теорію поетичної творчості. У своєму діалозі “Держава” Платон взагалі висловлює думку, що мистецтву немає місця в ідеальній державі. Проте, він допускає витвір і виконання гімнів Богам, бо вони збуджують мужні і громадянські почуття.