Естетичне почуття

Почуття і насолоди різноманітні по характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі тваринам, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини.

Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин.

Зором володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багато яким тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства.

Здатність активно сприймати навколишній світ в формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-физиологи-ческими особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються їм ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.

Естетичний смак є найважливішою характеристикою личностного становлення, відображаючої рівень самовизначення людської індивідуальності. Тобто естетичний смак не зводимо до простої здатності естетичної оцінки, оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується привласненням або відкиданням культурної, естетичної цінності. Отже, правильніше буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим і до саморозвитку і самоформування.

Дійсно, людина, що володіє естетичним смаком, відрізняється певною завершеністю, цілісністю, т. е. є не просто людським індивідом, а особистістю. Відмінна риса тут полягає в тому, що крім індивідуальних особливостей підлога, вік, зростання, колір волосся і очей, тип психіки особистість володіє також індивідуальним внутрішнім, духовним світом, що визначається соціальними цінностями і перевагами.

Становлення особистості процес тривалий, що не завершується остаточно ніколи. Є проте віковий кордон від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі естетичний смак. Цінність кожної особистості якраз і полягає в її своєрідності, неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає свій, неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтації. Таким способом складається унікальність формування кожної людини. І естетичний смак стає не тільки інструментом формування цієї унікальності, але і способом її объективации, суспільного самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім мова про вияв всеядности, т. е. привласненні людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеядность якраз характеризує недостатність личностного відношення до миру, нездатність відібрати з багатства культури ті цінності, які в найбільшій мірі розвивають, доповнюють, шліфують природні завдатки, сприяють професійному, цивільному, етичному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, умінням знаходити необхідну достаточність в личностном відношенні до миру культури і цінностей. Наявність естетичного смаку виявляється як пропорційність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духа і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його вияву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини слідувати моді як у вузькому, так і в самому широкому значенні. Тобто зводять до уміння модно одягатися, відвідувати модні виставки і спектаклі, бути в курсі останніх літературних публікацій. Все це не суперечить формам объективации смаку, однак естетичний смак не тільки і, мабуть, не скільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонічне поєднання духовного багатства особистості з бескомпромиссностью його соціального вияву. Бо особистість, що володіє естетичним смаком, не треба сліпо моді, і якщо модний одяг деформує індивідуальні особливості, нівелює її своєрідність, така особистість може мати сміливість бути старомодною або нейтральною до моди. І в цьому виявиться її естетичний смак. У ще більшій мірі виборчим він може бути по відношенню до форм поведінки і спілкування. Особливості особистості в спілкуванні є її ведучими характеристиками. Ось чому скласти вірне уявлення про людину можна лише в умовах спілкування або спільній діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати личностные социокультурные характеристики через відбір і засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію художній смак. Розвивається він на базі естетичного і впливає в свою чергу на нього. Художній смак формується тільки через спілкування з миром мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, т. е. знанням історій мистецтва, законів формообразования різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом суперечок, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смаку.

Ця суперечка є не тільки можливою, але і необхідною саме тому, що стосується цінностей, що торкаються саму духовну структуру людської особистості, т. е. цінностей личностно значущих і що визначають не тільки характер личностного самосвідомості, але і характер індивідуальної життєдіяльності, індивідуальний жизнестроения. Тому особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири і смысложизненные потреби.

У такій же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних обставин і в класовому суспільстві він завжди несе на собі друк класових переваг, ціліше і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм, придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав, наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов існування простого народу і заможного класу.

Звичайно, потрібно розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на общезначимость, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно тактовно і терпимо відноситися до думки інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і самостійну думку. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на общезначимость. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже художник виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, виступає першопроходцем він першим робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку представлень, що устоялися і цінностей. Причому цей процес зв'язаний з пошуком нових образотворче-виразних коштів, художньої мови, яка має ведуче смислове навантаження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слідує

не тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і слухачів.

Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але і здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і багатогранним.

Потрібно зазначити, що не тільки безвкусость, всеядность суть антиподи хорошого смаку. Але у великій мірі ними є поганою або ж перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак, оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Така перекручена избирательность по відношенню до антиценностям детерминируется соціальними обставинами і виражає антигромадську, антигуманну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Виникає питання, який же смак вважати хорошим, а який поганим? І чи існує об'єктивний критерій смаку? Эстетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно. Всі думки смаку вони вважають суб'єктивними і на цій основі відкидають об'єктивний критерій смаку.

Оскільки думка естетичного смаку це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і світогляду людей, остільки естетичний смак є єдність об'єктивного і суб'єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що сприймається, але і якості сприймаючого суб'єкта. У ньому видні своєрідність почуттів, інтелект, культура суб'єкта, його образованность, соціальна приналежність.

Думка естетичного смаку заснована на особливому інтелектуальному механізмі - естетичної інтуїції, що включає такий спосіб пізнання, як творчу уяву, що охоплює образ «цілого», не передуючи його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. «Специфічна роль сили уяви в акті пізнання відмічав Е. В. Ільенков полягає в тому, що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними, ще ніяк не «формалізованими» (не вираженими ще в загальних формулах, в категоріях) фактами, даними в живому. Спогляданні. Без неї одне з іншим співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що під «силою уяви» часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття» 3.

Все вищевикладене дозволяє зрозуміти об'єктивні основи суперечки про смаки, оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові пристрасті тут протистоять один одному істинні і помилкові цінності, що відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного розвитку, а також помилок, помилкових пошуків, уявних уверований.