Естетика епохи Відродження

На відміну від Середньовічної естетики, де тільки Бог був єдиним критерієм краси, епоха Відродження знову висуває на перше місце Людину. Вона визнається прекрасною, або такою, що прагне до краси, за зразок якої береться мистецтво і філософія античності, оновлена, або заново відкрита для європейської людини. Церкві не вдається протистояти духові часу, створюється нова світська культура. Реформаційні рухи протистоять церковному засиллю Риму, відбувається перекладання Біблії на націоальні мови.

Гуманізм цієї епохи прославляє Людину, вселяє віру в творчі можливості та потенціал. Вивчаються твори Платона, Арістотеля, Плутарха, Лукіана, перекладають Архімеда, збирають і коментують писемні праці древніх авторів. На думку російського філософа М.Бахтіна, народна відомість епохи Відродження усупереч церковній догмі, продовжувала жити язичницьким радісним відчуття земного буття. Сміхова культура утверджувала радість сприйняття світу, Життя.

Напр., книга Джованні Бокаччо (1350-1353) “Декамерон” започатковує новелістичну традицію, яка дає змогу показати людину, здатну до інтриги, пригоди, діяльності, спритності та ін. Висміюються й церковні догми та впроваджені нею обмеження.

Бурхливий розвиток поезії і поетики (науки про поезію). Ренесансні поети дуже часто імітують стилі античних авторів, оспівують любов, дружбу, героїзм минулого і сучасного.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) абсолютизує роль живоису в мистецтві. Його доктрина позначена позитивними життєстверджуючими мотивами: краса, гармонія, пропорційність, колір, краса природи і людини.

Головна концепція епохи Відродження – положення про те, що мистецтво є відображенням дійсності, в якій природа і людина – найпрекрасніший витвір самої Природи. Відмінність мистецтва і науки, за Леонардо, в тому, що мистецтво створює видимий світ (колір, фігури всіх предметів) у той час, як наука проникає вглиб “усередину тіл”, і зосереджується не на якісних, а на кількісних характеристиках речей. Тому від ученого зникає краса витвору природи. Це виправдовує необхідність витвору мистецтва.

Естетика Відродження – це насамперед пошук ідеалу. Іноді цей пошук межує з утопією (“Утопія” Томаса Мора). Шекспір помічає суперечливість краси і соціальних відносин, його Гамлет говорить: “Весь світ – в”язниця з множиною засовів, тортур і підземель”. Сервантес в образі Дон-Кіхота відобразив кризу ідей Ренесансу, розлад людини із зовнішнім не розуміючим його світом. Епоха Відродженя звершується розчаруванням.