Місце та роль естетики в духовному житті України

курсовая работа

1.2 Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль

Суспільна свідомість разом з індивідуальною утворює те, що зазвичай називають духовністю особистості, суспільства, народу, держави, людства. У системі духовності свідомість індивідів і свідомість їхніх соціальних спільнот, тобто індивідуальна і суспільна свідомість, становлять діалектичну єдність. Індивідуальна свідомість формується і розвивається під впливом суспільної свідомості, а суспільна свідомість поглиблює свою сутність і поповнює свій зміст за рахунок індивідуальної.

Суспільна свідомість за обсягом значно перевищує індивідуальну. Далеко не всі компоненти суспільної свідомості в їх складній і суперечливій взаємодії, різнорівневому відображенні суспільного буття перетворюються в процесі соціалізації індивіда на його свідомість. Водночас індивідуальна свідомість глибша за суспільну: у підсумку саме вона перетворюється на керівництво діями індивідів. Індивідуальна свідомість може також, хоч і тимчасово, виходити за межі суспільної свідомості. Нові ідеї, як правило, виникають у свідомості індивідів - учених, спеціалістів, професіоналів, досвідчених практиків. Якщо вони здобувають визнання соціальних спільнот, то поповнюють арсенал суспільної свідомості. Цей процес перетворення індивідуального на суспільне може бути тривалим за часом [8, с. 124-126].

Отже, носієм суспільної свідомості є суспільство, носієм індивідуальної свідомості - індивід. Пріоритетним у діалектиці індивідуальної і суспільної свідомості, провідною суперечністю між ними е суспільна свідомість. Нерозуміння відмінності між індивідуальною і суспільною свідомістю - живильний ґрунт для догматизму і волюнтаризму. Догматик відмовляється від свого власного погляду на користь, на його думку, загальноприйнятого. Волюнтарист, навпаки, ігнорує суспільну свідомість на користь індивідуальної. Всі починання і догматиків, і волюнтаристів насправді зводяться до утопій, ілюзій, антикультури.

Суспільну свідомість як відображення суспільного буття і самостійне утворення з внутрішньою логікою розвитку у філософії представлено двома основними рівнями: повсякденним і теоретичним. Вони - результат складності, глибини, обґрунтованості та адекватності відображення у свідомості людей суспільного буття і, як правило, називаються буденною свідомістю і теоретичною свідомістю [6, с. 56-58].

Буденна свідомість - початкова стадія розуміння особистістю і суспільством природного і соціального світу, їх обєктів і взаємозвязків між ними. Вона представлена думками та ідеями, поглядами та переконаннями, відчуттями і настроями, звичаями і традиціями, джерелами яких є життєвий досвід людей та їх знання. Її основними компонентами є емпіричні знання про світ, народна творчість (художня самодіяльність, ремісництво, народні промисли, технічне конструювання без спеціальних знань і спеціального обладнання, віршування «для душі», гра на музичних інструментах і т. п.) та суспільна психологія.

Буденна свідомість виникає в процесі повсякденної практики людей, стихійно, як емпіричне відображення зовнішнього боку дійсності. Тому для неї характерні обмеженість мислення, відсутність наукових понять, схильність до перебільшень в оцінці подій і фактів; змішування причин і наслідків, необхідності та випадковості, сутності та явища; консерватизм. У сучасній суспільній свідомості буденну свідомість часто називають здоровим глуздом. Його достовірність обґрунтовується досвідом, авторитетом, загальнодоступними даними науки. З позицій здорового глузду, у принципі, можна розглядати і обговорювати будь-які факти і події дійсності, але не слід забувати, що його можливості обмежені емпіричними узагальненнями та метафізичними рамками, а висновки далеко не завжди правильні.

Слідом за емпіричними знаннями, важливим елементом буденної свідомості є суспільна психологія (грец. душа і слово, вчення) - сфера соціальних відчуттів, уявлень, настроїв, емоцій, а також ілюзій, забобонів, традицій, звичаїв. її структуру утворюють стійкі психічні стани людей (чуття, емоції, настрої, забобони); явища (традиції, звичаї, звички); процеси (наслідування, навіювання, гіпноз); погляди, ідеї, уявлення (у вигляді переконань, вірувань, соціальних позицій) [4, с. 28-29].

Всі ці духовні утворення і суспільна психологія в цілому виникають і функціонують стихійно, безсистемно, під впливом повсякденних умов соціального життя людей, на основі життєвого досвіду і власних спостережень. У суспільній психології є істотним не саме знання, а ставлення до нього, його оцінка в таких категоріях, як егоїзм, альтруїзм, індивідуалізм, сутяжництво, споживацтво, політичний консерватизм, ненависть, страх, паніка, національний інстинкт, класові чуття; гордість, сміливість, мужність, стійкість, сумлінність, відповідальність, дисциплінованість, солідарність, дружність та ін. Для неї характерні класові, національні, релігійні особливості. Серед певної соціальної спільноти вони звичні і непомітні, як акцент рідної мови, але для представників інших спільнот можуть бути незрозумілими, дивними і навіть ворожими (наприклад, національне головне вбрання і правила користування ним, кровна помста і т. ін.). Відбувається це тому, що суспільна психологія е лише частковим аналогом повсякденного рівня свідомості і особливим соціальним способом вираження духовності людей у їхній поведінці; першим і безпосереднім ступенем відображення у свідомості суспільного буття через емоції, настрої, звички.

Однією з активних форм вияву суспільної психології є громадська думка - стан масової свідомості з прихованим чи явним ставленням різних груп людей до подій і фактів дійсності. Вона має вигляд позитивних чи негативних суджень. Її обєктом є факти і події, що викликають суспільний інтерес, характеризуються значущістю та актуальністю, а також припускають розбіжність оцінок і поглядів. Субєктами (носіями) громадської думки є суспільство в цілому або соціальні групи і верстви населення: молодь району чи республіки, особи однієї професії, працівники одного підприємства, члени однієї організації тощо. Тому, за структурою вона може бути моністичною, одностайною і плюралістичною, тобто складатися з низки поглядів, що не збігаються [3, с. 90-92].

Громадська думка регулює поведінку індивідів, соціальних груп та інститутів, підтримує певні норми відносин між людьми. Вирок (присуд) громадської думки не можна оскаржити, від нього не можна, ні відмахнутися, ні відкупитися. На рівні суспільної психології вона формується і функціонує стихійно, у тому числі в разі маніпулювання нею з боку державних установ, політичних організацій, засобів масової інформації. На цьому рівні, крім фактів і подій дійсності, каналів масової комунікації, форм індивідуального і колективного досвіду, джерелом громадської думки є також чутки.

Отже, у змісті повсякденної свідомості суспільна психологія виконує не тільки емоційно-світоглядну, комунікативну і регулятивну функції, а й активно-діяльну. Мотиви, результати, весь процес будь-якої діяльності багато в чому залежать від психологічної атмосфери, в якій вони здійснюються: у ситуації психологічної неврівноваженості, страху, паніки чи в обстановці масового героїзму, дружби, товариськості.

Теоретична свідомість відображає суспільне буття в його істотних звязках і закономірностях, виявляється у науці та інших формах свідомості. Якщо буденна свідомість формується стихійно, то теоретична - свідомо і цілеспрямовано. її основу становлять діалектико - матеріалістична філософія і дані науки, а структуру - природничо-наукові знання та ідеологія [5, с. 64-67].

Ідеологія (грец. ідея, слово, поняття, вчення) - система поглядів та ідей (філософських, релігійних, політичних, Правових, моральних, естетичних, наукових), в яких усвідомлюються і оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одного, соціальні проблеми і конфлікти; визначається мета (програми) соціальної діяльності щодо закріплення чи зміни (розвитку) суспільних відносин. В ідеології соціальні групи реалізують свої потреби у виробленні програм поведінки щодо інших соціальних груп. Ідеологія формує світогляд людей, сприяє формуванню уявлень про цінності життя та його ідеали, обумовлює систему ціннісних орієнтацій і так забезпечує загальну стратегічну лінію їх поведінки, напряму діяльності.

Ідеологія і суспільна психологія в структурі суспільної свідомості мають загальну обєктивну основу - суспільне буття. Тому вони діалектично єдині. Психологія соціальних спільнот суттєво впливає на формування та розвиток соціальних ідей і теорій, а ідеологія осмислює і опрацьовує соціальні чуття, уявлення і настрої. Водночас між суспільною психологією та ідеологією є глибока відмінність.

Суспільна психологія відображає суспільне буття цілісно, безпосередньо, а ідеологія - опосередковано, абстрактно. Як наслідок, ідеології завжди загрожує самоізоляція, зведення до схоластичного теоретизування. Ідеологія може бути ілюзорною і помилковою, прогресивною і реакційною, гуманною і людиноненависницькою.

Ідеологія - частковий аналог теоретичного рівня суспільної свідомості, в якій вона пріоритетна відносно суспільної психології, формує її компоненти: чуття, емоції, настрої, звички. Водночас ідеологія може відставати від суспільної психології. Це відбувається завжди, коли довільні ілюзорні конструкції ідеології вважаються справжніми, а в суспільній свідомості виникає дисгармонія, загострення суперечностей між двома її основними компонентами як вияв суперечності між світом повсякденних реальностей і його відображенням у свідомості. Однак відставання ідеології від суспільної (соціальної) психології є не закономірністю, а тільки частковим виявленням різноманітних типів співвідношення між ними. Ідеологія визначає суспільну психологію і може навіть повністю відриватися від неї (тоталітарна держава, наприклад, будується на всезагальній зневірі: у ній панує ситуація всезагального страху, ніхто нікому не вірить, боїться довіряти) [6, с. 66-68].

У суспільній психології соціальні чуття, думки і настрої людей не мають наукової чіткості та теоретичної оформленості. В ідеології ідеї і погляди систематизовані, теоретично обґрунтовані в системах ідей і концепціях. Ідеологія - систематизоване і теоретично осмислене відображення суспільного буття з позицій певної соціальної спільноти людей. Якщо суспільна психологія формується всім суспільством, усією соціальною групою людей, то ідеологія виробляється спеціальними їх представниками - ідеологами. Якщо суспільна психологія засвоюється людьми стихійно, то ідеологія цілеспрямовано укорінюється в їхню свідомість різноманітними засобами і формами: перебуванням у складі політичної партії, руху, масової громадської організації чи релігійної конфесії, секти; через літературу, мистецтво, засоби масової інформації політичну освіту тощо.

Будь-яка ідеологія соціально зумовлена. Кожна суспільна група людей створює свою систему ідей. У них вона обґрунтовує і захищає своє становище в суспільстві, свої потреби, мету та інтереси. Розбіжність, різноманітність інтересів різних соціальних спільнот зумовлюють широкий спектр ідеологій у суспільстві. Ідеологій, які б абсолютно спотворювали дійсність, не існує. Вони можуть характеризуватися тільки певною мірою спотворень: від захисту особливих інтересів елітних груп населення до виправдання злочинів проти людства. Так, у центрі фашистської (італ. пучок, вязка, обєднання) ідеології є ідеї воєнної експансії, національної винятковості, расової нерівності, вождізму, всевладності державної машини, нехтування правами особистості, криклива демагогія з метою маскування її справжнього змісту. Навпаки, соціал-демократична ідеологія відстоює ідеї співробітництва всіх соціальних груп і верств населення, політичних партій, рухів, державних і недержавних організацій і установ з метою створення для людей гідного способу життя, соціальної стабільності в країні, забезпечення життя без воєн і збройних конфліктів, державного суверенітету, взаємовигідних відносин із зарубіжними народами [7, с. 16-17].

Суспільна свідомість на всіх рівнях відображає різноманітність складових і елементів змісту суспільного буття в політичній, правовій, моральній, естетичній, релігійній, науковій та філософській формах. Вони розрізняються предметом і способом відображення, змістом і соціальними функціями, а у своїй єдності та взаємодії виражають цілісність свідомості індивідів, соціальних груп і верств населення. Вся сукупність форм суспільної свідомості створює те, що називається духовним життям суспільства. Домінуюче місце серед цих форм посідає політична свідомість.

Політична свідомість є ідеологічним компонентом політичних суспільних відносин, тобто специфічних взаємозвязків між людьми з приводу політичної влади: її здобуття, утримання і використання. Будь-яка політична думка, будь-яке політичне питання - це завжди думка і питання про політичну владу (державну, регіональну, місцеву), про ставлення до неї, про ефективність її дій, відповідність її діяльності інтересам субєктів історії. Оскільки політичні суспільні відносини багатогранні за типами і видами (отже, багатогранні типи і види політичної влади), остільки політична свідомість існує і функціонує широкою і часто непередбачуваною палітрою змісту, структури, функцій.

Під політичною владою розуміється реальна здатність соціальної групи, суспільного класу, індивіда чи індивідів проводити свою волю в політиці та правових нормах. У демократичних державах влада встановлюється як народне представництво. У статті 5 Конституції України, наприклад, наголошується: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [6, с. 69-70].

У монархічних державах престол передається за принципом спадковості. У тоталітарно-диктаторських державах влада встановлюється, як правило, шляхом державних переворотів засобами насильства, у тому числі збройного. Все це зумовлює надзвичайну мінливість і суперечливість політичної свідомості, її неоднозначність. Навіть за життя одного покоління людей вона може кардинально змінюватися не один раз, у тому числі під впливом маніпуляції нею різними політичними елітами.

Разом з тим через усі зміни і суперечності в політичній свідомості закономірно пробиває дорогу обєктивна історична тенденція, сформульована ще Н. Макіавеллі: «мета політики - благо народу і могутність держави». Основою цієї тенденції є обєктивна діалектика економічного базису і надбудови. Між базисом і політичною частиною надбудови немає проміжних ступенів. Базис визначає її прямо, безпосередньо: «політика є концентрованим виявленням економіки» - така формула їх взаємодії [9, с. 54-55].

Оскільки економічний базис і політична частина надбудови в певній суспільно-економічній формації виступають конкретизацією відповідних виробничих і політичних суспільних відносин, остільки і політична свідомість як соціально-психологічний та ідеологічний компонент надбудови також конкретизується кожного разу у своєму змісті, формах і функціях.

Делись добром ;)