2.1 Поняття ментальності

"Ментальність" ("менталітет") у наші дні належить до найбільш інтенсивно й широко вживаних науково-публіцистичних термінів, і це є причиною деякої розмитості його семантики. Здебільшого під ментальністю розуміють глибинний рівень свідомості, від якого залежить специфіка світосприймання, світобачення, орієнтація і поведінка людини (спільноти) в реальності. Іншими словами, ментальність обумовлює, визначає особливості душі, серця і розуму, вона є серцевиною того, що називають характером народу і що значною мірою робить людей українцями, євреями, німцями, турками, японцями і т. д. Характерологічні відмінності між етносами помічені дуже давно. Ще Гіппократ намагався пояснити це впливом клімату, Птоломей і Гален - небесних світил, Фукідід і Страбон - соціальними умовами життя народів. Цікавим є трактування ментально-характерологічних особливостей народів на рівні побутової свідомості - у системах стереотипів, оцінок і самооцінок, які зафіксовані в анекдотах, прислівях, етнопедагогічних формулах, казках та інших жанрах фольклору. Оцінки і характеристики етносів доволі часто, якщо не завжди, не збігаються з самооцінками і самохарактеристиками, а крім того, вони не завше однакові у різних народів щодо певного якогось етносу. Скажімо, поляків по-різному оцінюють французи і німці, угорці і чехи, українці і росіяни. Художнє осмислення цей феномен знайшов у великій кількості образів красного письменства. Достатньо пригадати хоча б образи циганів, москалів, євреїв, поляків, німців у співомовках Степана Руданського. Національна ментальність виявляється і в науковому пізнанні реальності, у її філософському осмисленні. Зіставивши класичні філософські системи - французьку (Рене Декарт), англійську (Френсіс Бекон, Джон Локк), німецьку (Хрістіан Вольф, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель), українську (Г. Сковорода, П. Юркевич),- неважко пересвідчитися в тому, що кожна з них несе на собі печать національного духу, національного менталітету. Наївно вважати, що, скажімо, німецька класична філософія могла виникнути за межами Німеччини, поза контекстом німецької культури.

За словами Г. Штайнталя, Есхіл і Платон належать людству, але вони є власністю грецького духу. Вартим уваги в цьому аспекті є і таке зауваження: "Несприйняття сучасності, увага до скритих альтернатив характерні для багатьох єврейських мислителів - від Маркса до Леві-Строса". Недарма філософію називають "душею культури", її (культури) найбільш інтимною, заповітною частиною. А культура - явище етнічно закорінене і тому глибоко національне.

Поняття науки, як справедливо писав Альберт Ейнштейн, виростають із значень слів. Це стосується і проблеми національної ментальності, наукове дослідження якої почалося ще у XVIII сторіччі. Вільгельм фон Гумбольдт у праці "План порівняльної антропології" (1795 р.) писав, що "законодавець повинен вивчати свою націю, її дух і склад думок, якщо він бажає їй прогресивного розвитку", скажімо, "з французами не можна поводитись педантично, а з англійцями - відверто деспотично". Поглиблення національних проблем, пробудження народів до політичного життя мало наслідком інтенсифікації досліджень духу і душі народів, намагання в такий спосіб зясувати причини їхньої історичної долі тощо.

"...Кожна нація,- стверджує сучасний дослідник цього питання Ф.Х. Кессіді,- це свого роду індивідуальність, жива цілісність, головними ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення. (...). Історія кожного народу (за інших рівних умов) є результат взаємодії змінного соціального середовища і відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу".