3. Взаємозалежність понять етикету і ментальності

Щоб зрозуміти як розвивалася культура, формувався етикет, треба погодитися з тим, що ментальність змінюється з часом. Скажімо, ментальність українця XVII століття і сьогоднішнього - це зовсім різні речі. Крім того, потрібно мати на увазі й те, що є різні соціальні групи, і кожна з них має свій спосіб вирішення життєвих проблем і свої стандарти поведінки. Приблизно так: ми можемо виходити з того, що є певні стандарти, які й утворюють те, що ми називаємо «ментальністю».

Загальним результатом дослідження був такий висновок вчених щодо сучасних українців: “Інфантильний, зациклений на матеріальних цінностях індивідуум, нездатний радіти життю, який занепокоєний своєю безпекою, не вміє самостійно приймати рішення, не готовий ризикувати, насторожений до перемін”. Все це на думку аналітиків породжено таким головним чинником, як невпевненість у завтрашньому дні.

Крім того, вчені констатували те, що Україна значно випереджує інші країни Європи за тим компонентом, де у фокусі - багатство і влада над людьми, але не демонстрація своїх здібностей. За даними експертно-комунікаційної групи “Gorshenin Group” у системі цінностей 72% сучасних українців на першому місці знаходиться матеріальна забезпеченість. Поряд з цим, відмічається особиста пасивність і байдужість до оточуючого життя. Все це впливає на всі види етикету та моделює поведінку людей.

Отже, аналізуючи діловий етикет, в основі якого лежить система лідерських якостей керівника, ми повинні враховувати такі загальні національні особливості українського характеру і ментальність пересічного громадянина, що є важливим обєктивним фактором формування його цінностей і якостей. Крім того, треба виявляти і вчити розуміти як негативні, так і позитивні особливості української ментальності, що проявляється в сучасних умовах - це одна із запорук успішного процесу формування бізнесової еліти нашої держави та її лідерства у своїй професійній справі.

Саме український мовний етикет презентує повний спектр ввічливості та ґречності у спілкуванні: це слова привітання, прощання, звертання, подяки, прохання, відмови, поздоровлення, вибачення, побажання, запрошення, похвали тощо. Саме ввічливість вважається основою спілкування. І не дивним є походження цього слова, його первісне значення. Ввічливий - це той, хто дивиться саме у вічі. А ментальність українського народу є саме виразом його етикетних знаків - миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Адже очі - це дзеркало душі. Тому, спілкуючись, співбесідники дивляться у вічі один одному. Відвертають очі лише ті, хто говорить неправду або старається щось скрити чи є нечесним. З часом прикметник "увічливий" переосмислився і набув переносного значення: "той, хто дотримується правил пристойності, виявляє уважність, любязність". Вищим проявом ввічливості є ґречність і чемність. Ґречний - "шанобливо ввічливий у поводженні з людьми". Цей прикметник уживається в українській мові з XVII ст. можливо, запозичений з польської. На жаль сьогодні ми стикаємося все частіше з молодіжним сленгом у спілкуванні, який пересипаний навязаними нам з інших мов, нечемними, часто навіть і брутальними словами, словами іноземного походження, які вживаються в прямому чи переносному значенні, злиттям слів, які чужі українській мовній традиції та спілкуванню. Чомусь деяка молодь вважає таке спілкування модним чи сучасним, в той час, коли свідомі молоді люди, які мають національну свідомість та гідність і дорожать нею, відроджуючи національні та етнічно-мовленнєві традиції українського народу, стараються спілкуватися чемно та поводитися гречно, чим викликають значну симпатію до себе та наслідування. Тому наш обовязок нині - відродити втрачене у спілкуванні людей, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць навязане нашому народові або бездумно перейняте чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію у нашого народу склалася своя власна система мовленнєвого етикету, що є свого роду феноменом та відображенням загальної культури українського народу.