Історичний розвиток естетичного вчення

дипломная работа

Вступ

Естетика (від грецьк. aisthetikos -- чуттєвий, плотський), філософська наука, що вивчає два взаємозвязані кола явищ: сферу естетичного як специфічний прояв ціннісного відношення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.

Співвідношення цих розділів естетики мінялося протягом її історії і розуміється неоднаково -- від спроб зведення естетики до «філософії прекрасного» до її трактування як «філософії мистецтва»; не раз пропонувалося розчленувати естетику на декількох самостійних наукових дисциплін -- на теорію естетичних цінностей, теорію естетичного сприйняття, загальну теорію мистецтва, проте досвід показував, що естетичні цінності реального світу і художнє його освоєння звязані так тісно, що розірвати їх вивчення практично неможливо. Це нерідко породжувало іншу крайність -- ототожнення художньої діяльності і естетичної активності людини, взаємовідношення між якими в дійсності достатньо складно.

Обидва основні розділи естетики, будучи органічно взаємозвязані, мають відносну самостійність.

В першому з них розглядаються такі питання, як природа і своєрідність естетичного в системі ціннісних відносин; закономірності диференціації естетичних цінностей, виступаючих в множині конкретних модифікацій (прекрасне і огидне, піднесене і низовинне трагічне і комічне і т. п.); діалектичний звязок естетичної цінності і естетичної оцінки, естетичного сприйняття і естетично орієнтованої практики; значення естетичної активності людини в соціальному і індивідуальному житті, в різних областях культури; взаємозвязок естетичного і художнього в різних сферах їх прояву -- в практичній діяльності і в спогляданні, у вихованні і освіті людей.

Другий розділ естетики як науки, присвячений спеціальному аналізу художньої діяльності, включає вивчення її виникнення в філогенезі і онтогенезі; її структурної і функціональної своєрідності у ряді інших форм людської діяльності, її місця в культурі; звязки процесу художньої творчості, структури втілюючих його творів мистецтва і характеру їх сприйняття людиною; законів, що породжують різноманітність конкретних форм художньої діяльності (видів, родів, жанрів мистецтва) і її історичних модифікацій (напрямів, стилів, методів); особливостей сучасного етапу художнього розвитку суспільства і історичних перспектив розвитку мистецтва.

Разом з тим естетика ніколи не обмежувалася одним тільки вивченням закономірностей естетичного і художнього освоєння людиною світу, але так чи інакше направляла це освоєння, виробляючи визначені критерії естетичної оцінки і програми художньої діяльності. Цей момент нормативності мав то більшу, то меншу питому вагу в естетиці (порівняємо, наприклад, нормативну естетику класицизму і антинормативну естетику романтизму), проте так чи інакше науково-пізнавальні функції естетики завжди переплітаються з її ціннісно-орієнтуючими, ідеологічними функціями.

Тривалий історичний процес становлення і розвитку естетичної думки прямував поряд обумовлюючих його чинників:

- ідеологічними і соціально-психологічними позиціями різних класів і суспільних груп, які естетика виражає і теоретично обґрунтовує;

- особливостями предмету вивчення, що змінюється, -- естетичної культури і художньої практики;

- характером філософських навчань, з яких зростали або на які спиралися естетичні теорії; позиціями суміжних наук (мистецтвознавства і літературознавства, психології соціології і ін.).

Делись добром ;)