Категорія прекрасне та потворне

контрольная работа

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ І ЕТИКЕТ

етикет спілкування прекрасне категорія

Прискореність інтеграції життя сучасної генерації людей у планетарному масштабі спричинила посилений інтерес до проблем етикету. Глобальні соціальні зміни у цілому світі й у нашій країні зокрема відбуваються на зламі епох, коли триває докорінне переосмислення цивілізаційних засад життя. Наочним прикладом цього процесу може послугувати невпинне зростання ролі людини як творця соціального світу й конструктора індивідуального життєвого проекту. Цей процес має імперативний характер. Він зумовлений, з одного боку, ускладненням світу й нечуваним збільшенням його динамізму, а з іншого - підвищенням домагань сучасної людини, яка сягнула вищого рівня свого соціокультурного розвитку порівняно із попередниками, щоб бути активно причетною до історичної долі людства загалом і особистої долі зокрема. Ситуація сьогодення позначена й тим, що життя як стихійний плин, як процес, ґрунтований на зразках та стереотипах, які певною мірою втратили життєвий сенс, дедалі глибше суперечить вимогам третього тисячоліття.

Підвищений інтерес до питань етикету, зрештою, пояснюється переосмисленням самого поняття етикет як найважливішого структуротвірного чинника існування людини в суспільстві. Функціонування суспільства за доби переходу від тоталітаризму до демократичної правової держави передбачає відновлення цивілізованих принципів і морально-етичних норм поведінки за ситуацій, що вимагають знання етикету, збагачення етнічного колориту всієї системи життя.

Етикет - невідємна складова загальної культури, яка, втім, ним не вичерпується вже тому, що охоплює не лише суто «етикетні», а й нестандартні форми поведінки, дуже поширені в сучасному суспільстві.

Останніми десятиліттями інтерес до культури поведінки та етикету відчутно посилився. Не слід забувати, що події 1917 року були революцією аж ніяк не в царині етикету, а на стрімких поворотах історії, у революційних буревіях і воєнних сутичках першим поколінням радянських людей часто-густо було не до етикету. Більше того, руйнуючи світ експлуатації та гноблення, брехні та кривди, вони заразом відкидали властиві йому форми спілкування, й особливо етикет так званого вищого світу, який вважали перешкодою на шляху просування людини з «низів» до «верхів».

Цей етикет нищили разом із підвалинами старого суспільства, продукуючи нові демократичні форми спілкування між людьми. Зясовувати, що було цінного у попередніх, сформованих тисячоліттями правилах поведінки, у перші роки радянської влади просто не мали часу.

Інтерес до культури поведінки, до етикету загалом прийшов пізніше, у повоєнні роки, коли далися взнаки розбіжності між внутрішньою та зовнішньою культурою членів нашого суспільства, між освітою, знаннями й серйозними виробничими досягненнями, з одного боку, та елементарним невіглаством творців нового світу, їхнім невмінням поводитися на роботі й справжнісінькою розбещеністю вдома - з іншого.

Утім, без культури взаємин, без вихованості, без високого рівня зовнішньої культури втрачається й культура внутрішня. Згодом виявилося, що далеко не все у нормах і правилах колишнього етикету було дурницею, що в них містяться здорові елементи, які слугували людям у минулому, слугують зараз і слугуватимуть у майбутньому.

Сьогодні замало бути просто освіченим, треба бути інтелігентним, а це означає бути людиною, котра засвоїла культуру внутрішню і зовнішню. Ці глибинні процеси й зумовили відродження інтересу суспільства до проблем етикету і культури спілкування.

Сумлінність, доброта, вихованість, ввічливість і привітність -- найзагальніші характеристики людини культурної. У ширшому сенсі культурною, інтелігентною називають людину освічену, обізнану, здатну розуміти інших людей, морально й естетично виховану, тобто передусім наділену внутрішньою культурою. Проте нерідко прикметник «культурний» вживають для характеристики просто чемної людини, й на це, мабуть, є причини. Почастішання останнім часом короткотривалих контактів між людьми, особливо у великих містах, призводить до того, що доводиться судити про рівень культури тієї або іншої людини, не знаючи нічого, або майже нічого про її внутрішній світ. Швидкоплинні, найчастіше випадкові зустрічі з незнайомими людьми у транспорті, магазині, театрі, на вулиці можуть стати для нас приємними чи неприємними, викликати симпатії чи антипатії. Тому одних людей ми вважаємо культурними, інших - некультурними, маючи на увазі зовнішню міру опанування ними норм етикету й культури поведінки.

По-справжньому культурна, інтелігентна людина завжди чемна, і це конче важлива якість, що засвідчує її людську гідність. Безсмертною є фраза славетного Сервантеса: «Ніщо не коштує нам так дешево й не цінується людьми так дорого, як увічливість». І справді, ввічливість - чи не найважливіша, до того ж не надто вже й недосягненна чеснота кожного з нас. Значно складніше бути, скажімо, чесним, справедливим, принциповим і мужнім. Однак завжди слід памятати, наскільки полегшують людям життя привітність і ввічливість і як обтяжують ба й навіть отруюють його нечулість, брутальність, байдужість.

Чемною і привітною вважають людину, поведінка якої відповідає поширеним у конкретному суспільстві правилам гарного тону, що мають своєрідну й тривалу історію в усіх народів світу. Проте за дивовижною церемоніальною строкатістю відносних, а часом і суперечливих правил і норм поведінки невблаганно проступає найістотніше у поводженні: уважність, чуйність і повага до тих, із ким ми спілкуємося вдома (у побуті) і на роботі (на службі). Саме цей гуманний, найвищою мірою демократичний зміст ввічливості бере на озброєння етикет прогресивного суспільства, позбавляючи надмірної складності, вигадливості, химерності й багатоманітності правила поведінки, що розпорошували людей, бо принижували й ганьбили одних заради піднесення інших.

Вихованість - це ввічливість і привітність, що перетворилися на звичку, стали другою натурою. Відмінність між просто чемною і привітною людиною і людиною вихованою полягає у глибині та швидкості поведінкових реакцій, у відтінках, у речах, що начебто не стосуються справи, однак є конче важливими у царині людських взаємин.

Вихована людина підсвідомо, автоматично робить те, про що «просто чемна і привітна» знає, але не завжди робить: при перших словах звернення жінки до чоловіка або старшого до молодшого останні підводяться з місця (якщо жінка або старший при цьому стоять); пропускають уперед жінку або старшого, коли входять у приміщення; знімають головний убір там, де його належить знімати (коли входять у дім, церкву, школу, установу); поступаються місцем у транспорті людям похилого віку або пасажирам із дітьми. «Просто чемна і привітна» людина подекуди це робить, а часом ні. Залежно від настрою й обставин (коли їй це вигідно). Навряд чи треба доводити, що справжня культурність панує лише там, де зявляється вихованість, де норми і правила етикету, зовнішньої культури, чемної й привітної поведінки переходять у внутрішню, втілюються у звичках, вчинках, рисах характеру, тактовності кожного з нас.

Саме тактовність - визначальна риса вихованої людини, це почуття міри у взаєминах між людьми, моральна інтуїція інтелігентної людини, що підказує їй правильний вибір, тонку, обережну, делікатну лінію поведінки стосовно оточення. Норми, принципи і правила, якими керується тактовна, делікатна людина, найчастіше починаються з частки «не»: «не кажи», «не дозволяй», «не торкайся», «не звертай уваги». А. Чехов неодноразово наголошував: «Гарне виховання не в тому, що ти не проллєш соус на скатертину, а в тому, що ти не помітиш, якщо це зробить хтось інший». Не помітиш, аби допомогти людині швидше й простіше впоратися із прикрою незграбністю, від якої жоден із нас не гарантований.

Видатний німецький письменник Еріх Марія Ремарк у романі «Три товариші» писав: «Такт - це неписана домовленість не помічати чужих помилок і не займатися виправленням їх». Чи означає це, що «помічати» чиїсь помилки, критикувати їх різко, нетактовно, що бути тактовним завжди означає комусь догоджати, підлабузнюватися, підлещуватися? Звісно, ні. Такт - це розум серця. Він не спростовує принциповості, відвертості, чесності, порядності, доброзичливості, та й правила тактовної поведінки - не найголовніші в моралі. Але як же нам іноді бракує тактовності, делікатності, доброзичливості, коли ми заходимося критикувати чужі помилки і хиби навіть у звичайнісіньких життєвих сімейних і службових справах. І як часто ми смертельно ображаємо не ворогів, а близьких нам людей.

Невихованість, зухвалість і некультурність багатоликі, проте можна вирізнити два найсуттєвіші відхилення від норми загальнолюдської культури поведінки й етикету: це відсутність уваги до інших людей, до їхніх справ і турбот, і надмірна допитливість, прагнення «залізти в душу», навязати оточуючим своє товариство й власні турботи, що можуть бути для них нудними, нецікавими і навіть неприємними. Тож виходить, що навязливість, настирливість, надокучливість свідчення не просто егоїзму й неповаги до людей, а й невихованості й неінтелігентності.

Звичнішою й водночас соціально небезпечнішою є внутрішня некультурність, що виявляється в байдужості, запальності й озлобленості. Хами завжди поводяться зухвало. Одначе поводяться вони брутально й зухвало доти, доки суспільство мириться із зухвалістю й брутальністю. Виникає ланцюгова реакція: чим менший опір зустрічає зухвалець з боку оточення, тим паскудніше він поводиться.

Отже, простежується чітка закономірність: із агресивним хамством треба боротися не тільки словом, а й ділом - поставити на місце, закликати до порядку «героя-зухвальця», притягти його до відповідальності з усією суворістю закону. Тут ідеться про будь-яке хамство (і з боку примітивного злодія, і з боку наділеного владою хама).

Правильна поведінка людини, що відповідає нормам і правилам гарного тону і гарних манер, лише тоді набуває сенсу, коли ґрунтується на морально-етичних мотивах вільного волевиявлення. Адже справжня краса поведінки - результат глибоко усвідомленого ставлення до власних вчинків, відповідальність за їхні наслідки. До того ж етикет як феномен духовної культури вимагає від людини знань про світ, здатності самостійно мислити, розрізняти добро і зло, вміти переживати, співпереживати, співчувати, тобто бути напоготові щомиті поводитися згідно з гуманістичними принципами моралі й моральності.

Величезну роль у спілкуванні людей відігравала й відіграє культура мови, підґрунтя якої становить мовний етикет. В Україні форми мовного етикету використовує кожна людина. Це найпоширеніші вербальні форми, з якими люди звертаються одне до одного, виявляючи ввічливість, повагу, чуйність і такт. Нам по кілька разів на день доводиться когось вітати, із кимось прощатися, бажати успіху, вибачатися, висловлювати співчуття, радість, звертатися до когось за порадою і радити самим.

Мовний етикет - це сукупність мовних засобів, що регулюють нашу поведінку в процесі спілкування. У мовній поведінці людини саме й увиразнюється справжня повага до інших людей. Мовний етикет робить людське спілкування приємним і бажаним.

Як правило, люди спілкуються для обміну інформацією, новими цікавими знаннями. Проте спілкування має також побутовий характер. У всіх різновидах спілкування за орієнтир править мовний етикет, правила та норми якого треба знати кожній людині, якщо вона не хоче перетворитися на обєкт глузування. Наявні у кожному суспільстві норми і правила етикету спілкування складаються із розгалуженої системи мовних формул, за допомогою яких люди встановлюють звязки, підтримують доброзичливу тональність мови. До них належать такі основні формули:

Доброго здоровя!

Щиро дякую!

Вибачте, будь ласка!

Дозвольте пройти!

Чудова традиція панує в українських селах, де вітаються з усіма людьми, знайомими і незнайомими: «Доброго Вам здоровя!», «Доброго Вам ранку!», «Доброго Вам вечора!», «Добридень».

Мовний етикет в Україні - підґрунтя живої мовної практики українського народу. Виразність і чистота мови найнезабутніші в українських народних піснях, що заторкують серце, надають позитивний заряд на все життя, бо це безсмертні перлини народної творчості. Увага до мовного етикету відбилася не лише у народних піснях, а й у казках, прислівях і приказках:

«Що маєш казати, то наперед обміркуй»;

«Краще недоговорити, ніж переговорити»;

«Бережи хліб на обід, а слово на відповідь »;

«Краще мовчати, ніж брехати »;

«Дав слово - дотримай його»;

«Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам»;

«Хліб-сіль їж, а правду ріж »;

«Треба знати, де що сказати»;

«Ласкаве слово - як день ясний»;

«Погане слово проковтни»;

«Всякому слову свій час».

Мовний етикет орієнтує нас на правила, дотримання яких уможливлює змістовне спілкування. Правила і норми мовного етикету залежать від багатоманіття ситуацій спілкування, до яких передусім можна віднести: знайомство, привітання, прощання, вітання, вибачення, прохання, запрошення, пропозиції, поради, згоду, відмову, співчуття, комплімент, схвалення.

Кожна етикетна ситуація вимагає виконання характерних для неї мовних правил. Так, приміром, згоду виказують вербальними формулами:

«Із задоволенням! З радістю! Будь ласка!».

Відмовляють зазвичай за допомогою таких формул:

«На жаль, не можу...», «Хай Ваша ласка, допоможіть!», «Мені дуже прикро, але...».

Знайомство - важлива ситуація, що супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте з Вами познайомитися!

Дуже приємно з Вами познайомитися!

Мене звуть Наталка. Я хочу познайомити Вас із моїм сином Валерієм, а також із онуком Олексієм.

Під час зустрічі доречні такі вербально-етикетні формули:

Яка приємна зустріч!

Ласкаво просимо!

Доброго дня!

Доброго вечора!

Як Ваші справи ?

Що нового на роботі?

Під час прощання зазвичай кажуть:

Хай Вам щастить!

Щасливої дороги!

Щасти Вам!

Найважливіші положення українського мовного етикету - ввічливість, чуйність шанобливість і доброзичливість - як особливі форми звернень однаковою мірою застосовні до знайомих і незнайомих людей. Українська мова навдивовижу багата на форми виявлення ввічливості. Наведемо деякі з них:

Дякую!

На все добре!

Будь ласка!

Перепрошую, панове!

Доброго здоровя!

Щасливої дороги!

В українському мовному етикеті важливими положеннями є заборони стосовно неприпустимості порушень правил і норм етикету загалом. Не можна, наприклад, голосно розмовляти; надміру жестикулювати; штовхати співрозмовника; смикати за одяг; ляскати по плечу; нашіптувати щось одному зі співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади; розмовляти суржиком; висловлювати своє ставлення до чогось вигуками (ой, угу, ага), вживати слова біс, чорт, дідько, часто повторювати слова жах, страх, Боже; казати про конкретну людину «він, вона».

Правила мовного етикету людина засвоює в дитинстві й користується ними упродовж цілого життя. Нам добре відомий чудовий звичай мовного етикету українського народу, коли перехожі на вулицях села вітають одне одного словами: «Доброго здоровя!». При цьому зовсім не обовязково бути знайомими. Цей укорінений століттями звичай в Україні знаменує повагу, шану й уважність однієї людини до іншої. До того ж у такий спосіб висловлюють прихильність не лише до свого земляка, а й сродність (за словами Г. Сковороди) і гордість від того, що люди мають такого земляка і вважають за щастя нагадати про це вітанням.

Український мовний етикет охоплює мікросистему національно специфічних сталих оцінок поведінки людей, найчастіше у напівжартівливо-дотепних формах:

Гавкає, як той собака на привязі;

Заторохкотіла сорока, наче діжка з горохом;

Базіка - мовний каліка;

Меле, як порожній млин;

Бесіди багато, а розуму мало;

Глухий слухає, як німий говорить;

На городі бузина, а в Києві дядько.

Людина, зазначав Григорій Сковорода, не може жити сама. Для неї найбільша радість - це спілкування з іншими. Ми часто кажемо одне одному:

Бажаю тобі всього найкращого!

Бажаю тобі добра і щастя!

У цих словах не тільки вияв поштивості. В такий спосіб ми висловлюємо свою людську сутність. Коли ми говоримо комусь: «Вітаю Вас», «Доброго Вам здоровя!», ми виявляємо своє ставлення не лише до самої людини, а й до її абсолютної цінності - здоровя.

А коли ми говоримо одне одному «Дякую!», «Щиро вдячний Вам», ми висловлюємо власне ставлення до зробленого нам добра. Звертаючись до когось із проханням, ми говоримо: «Будь ласка!», бо плекаємо надію на позитивний результат прохання і заразом виявляємо щиру зацікавленість, подяку і повагу до співрозмовника.

Неспростовною людською цінністю, за словами В.Сухомлин-ського, є вміння відчувати власну провину. Припустившись помилки, заподіявши шкоду, спричинивши занепокоєння, ми відчуваємо незручність, ніяковіємо, шкодуємо й звертаємося з проханням на кшталт: «Вибачте, будь ласка», «Мені шкода».

Своєрідність кожного народу найвідчутніше вияскравлюється у спілкуванні, адже в ньому концентруються етнічні стереотипи із притаманною їм мовою, вербальними формулами й конструкціями, жестами, мімікою. Мова українських символів глибоко національна, вона відзначається не лише сукупністю етнічних знаків, а й характером звязків із традиційними нормами етикету.

Із давніх-давен в українському етикеті царює головне, що вирізняє його серед словянських народів, - це пріоритет жінки у житті суспільства й у подружніх стосунках, чітко простежуваний у національній міфології та фольклорі. Вчені, котрі досліджують сучасний етикет і культуру спілкування, виокремлюють низку особливостей: етикет стає демократичнішим, простішим, набуває рис природності, розумності та мудрості. Акумулюючи досвід попередніх поколінь, етикет і культура спілкування покликані допомогти сучасним і майбутнім генераціям діяти раціонально, зважено й красиво, полегшити й спростити спілкування людей.

Делись добром ;)