2. Кіно і телебачення, як види мистецтва

а) Кіно

Кіно -- дитя XX ст. Його поява обумовлена досягненнями науки і техніки в області оптики, хімії, електро- і фототехніки, фізіології зору (відкриття здатності сітківки ока десяту частку секунди зберігати враження) і т.д. Однак народження кінематографа не можна пояснювати чисто технічними і науковими досягненнями. Кіно виникло насамперед під впливом потреб життя. Його появу стимулювали соціальні особливості новітнього часу, потреба відобразити і художньо осмислити найширший розмах народних рухів, залучення в творення історії мільйонних мас, загальне наростання динаміки життя, розширення і поглиблення взаємозалежності самих різних процесів (швидке переміщення дії в географічному просторі; звязок подій, що відбулися в одному кінці земної кулі, з подіями в інших його кінцях; взаємодія людини з різними сферами дійсності), а також потреба у фотогенічності і портретуванні духовного життя людини.

В основі кіно, у створенні його передумов лежали досягнення традиційних мистецтв. Роман нового часу (Бальзак, Стендаль, Толстой, Достоєвський) сполучає бачення дрібних подробиць із широким, епічним охопленням дійсності, виділяє великий і загальний план; розвиток сюжету в ньому йшло шляхом «монтажу» шматків оповідання і т.д. Широкий життєвий підтекст пєс Ібсена і Чехова, удосконалювання акторської техніки, зокрема відкриття Станіславським звязку фізичної дії з внутрішнім станом людини, -- усе це позначилося на виразних особливостях кіно.

У художній підготовці кінематографа взяли участь також живопис і графіка. Живопис відкрив різні плани в зображенні дійсності, використовував великий план, навчився виділяти «стоп-кадр» і будувати усередині нього художню композицію. Він прагне зорово передати динамікові руху народних мас (Суриков, Рєпін), гострохарактерні професійні рухи людей (Дега), взаємопроникнення світла і тіні (Ренуар, Моне). У графіці одержує розвиток ізорозповідь (комікси, наприклад), у якій події сюжетно розгортаються в часі. Усе це підготовляло художньо-образотворче мислення кіно.

Серед мистецтв не існує ієрархії. Кіно перевершує театр, літературу, живопис у створенні зорових рухливих образів, здатних широко охопити сучасне життя у всьому його естетичному значенні і своєрідності. Кіно передає динаміку епосі оперуючи часом як засобом виразності, воно здатне передати стрімку зміну подій у їхній внутрішній логіці. Разом з тим, кіно в багатьох відносинах уступає іншим мистецтвам. Так, безпосередній контакт і зворотний звязок актора з аудиторією є перевагою театру, а здатність «зупинити мить», документально запамятати для тривалого огляду істотну подію -- перевага фотографії.

Кіно за своєю природою синтетичне мистецтво: у кінообраз як його складові органічні елементи входять і література (сценарій, текст пісень), і живопис (мультфільм, декорації в звичайному фільмі, а головне -- колористичний, композиційний і інший досвід образотворчого мистецтва), і театр (гра акторів). Звук збагатив кінообраз словом і музикою, що стала не супроводом, не доповненням зорових вражень, а засобом створення єдиного зорово-слухового образу. Нині кіно освоює тривимірний простір (стереокіно).

Кіно безпосередньо спирається на можливості техніки. Сама специфіка кіно рухлива і міняється з відкриттям і розвитком нових технічних і художніх засобів. Спочатку кіно існувало як «великий німий». Потім винахід фотоелементів дозволило записати синхронно звук і зоровий образ. Перші звукові фільми зявилися в 1928 р., але кіно з працею художньо освоювало звук. «Самогубством кіно» назвав Чарлі Чаплін статтю, присвячену звуковому фільмові. «Вогні великого міста», «Нові часи» Чаплін знімав як незвукові фільми. Він боявся, що звук принесе на екран дурну театральщину і зникне специфіка кіно. Однак криза, звязана з переходом до звукового кіно, була переборена, звук був освоєний як власне художній засіб.

Від «великого німого» -- до звукового кіно, від звуку -- до кольору, до стереоскопії і стереофонії широкоекранного кінематографа, до синерами, а в майбутньому до ще більшого художнього освоєння тривимірного простору за допомогою голографії -- такі етапи розширення художніх можливостей кінематографа.

Для кіно характерна не стільки словесна, скільки зорова дія. Саме тому кіносценарій у багатьох відносинах ближче не до драми, а до епосу (повісті, романа). Кіносценарист на відміну від драматурга вільний від багатьох обмежень сцени. Кінематографові доступна будь-яка подія і явище, якою б масштабною або дрібною вона не була, якими б грандіозними розмірами в часі і просторі вона не володіла. Сценою в кінематографі є увесь світ, дія легко і вільно може переміщатися в часі і просторі.

Кіно воістину всесвітнє. У його технічне і художнє удосконалювання внесли свій внесок різні нації. Після художніх відкриттів Ейзенштейна у фільмі «Броненосець «Потьомкін» монтаж в усім світі називають «російським монтажем», американському ж режисерові Д. Грифиту належить відкриття великого плану, Дзига Вертов розкрив особливості кінозору, Бергман зробив кінофотогенічним підсвідомість, Антоніоні освоїв пастельний колорит у кольоровому кіно, Феліні зорово матеріалізував память і думки людини, Тарковський навчив кіно проникати в загадки і таємниці людського буття.

Багаті і різноманітні художньо-язикові засоби, семіотична система кіно: монтаж, рухливість відстані між глядачем і видовищем (великий план, середній, загальний), зміна кута зору на фіксуєму кінокамерою подію. «Першоелемент» кінообразу -- кадр. Він фіксує предмет уваги художника. У кадрі упор робиться не на те, як бачить світ художник, а на те, що він бачить. Монтаж, навпроти, дає в першу чергу якість і характер бачення обєкта, допомагає виділити головне в ньому. Завдяки монтажеві розкривається значеннєвий звязок кадрів і передається ритм руху життя, внутрішній стан героя.

Образ у кіно тимчасовий, рухливий, у нього є свій темпоритм. Він визначається не тільки творчим акторським поводженням, але і монтажем, що розкриває емоційний зміст епізоду. «Повільний» монтаж здатний передати враження спокійного спостерігача і розкрити події, що протікають плавно, без перебоїв. «Швидкий» монтаж передає високий ступінь нервової напруженості спостерігача і бурхливий перебіг подій. Кінокамера здатна і фіксувати, і творчо переробляти життєві картини. Розмаїтість форм руху камери, ракурси зйомки практично безмежні, і в цьому криються багаті художні можливості кіно. Наприклад, емоційна виразність сцени смерті Бориса у фільмі «Летять журавлі» Калатозова досягається завдяки тому, що хоровод беріз, обертаючись на екрані, передає останні враження падаючого солдата і затверджує красу життя, з яким він розстається.

Сучасний кінематограф опановує такими високими відкриттями інших видів мистецтва, як система Станіславського, метод психологічного аналізу, потік свідомості, інтеллектуалізм. Думка людини, її внутрішній психологічний світ стали фотогенічні. Кіномистецтво міцно ввійшло в скарбницю світової цивілізації. Вершини кіно стали урівень з вершинами світової літератури, живопису, скульптури.

Можливості подальшого прогресу кінематографа невичерпні.

б) Телебачення

Як визначити телебачення? Що це? Кіно вдома? Видовище? Тип журналістики? Новий вид мистецтва? Одні називають його «однооким монстром», інші -- «шухлядою мрій», треті -- «восьмим чудом світу». Що це -- новинка техніки або естетики?

Телебачення не тільки засіб масової відеоінформації, але і новий вид мистецтва, здатний передавати на відстані естетично перероблені враження буття. За своєю масовістю телебачення сьогодні обігнало кіно. На землі зараз діють тисячі передавальних і рестранслюючих телестанцій. Це змінює навіть деякі космічні показники нашої планети, наближаючи її радіохарактеристики до зірок-гігантів. Ніякий інший культ не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення. Соціальна цінність телебачення в його аудіо- і відеоінформативності.

Зараз уже здійснюється телепередача з землі, з-під землі, з-під води, з повітря, з космосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить. «Краще один раз побачити, чим сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацька розкриває переваги телевізора перед радіо і частково відповідає на запитання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

Які виразні й образотворчі особливості телебачення? Телеекран дає зображення на просвіт, що має тому трохи іншу фактуру й інші закони висвітлення, композиції, чим на кіноекрані. Світло -- найсильніший засіб виразності на телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух камери і наближення предмета зображення дають телебаченню великі можливості художньої виразності. Для телебачення характерне сполучення ритмічно плавного, «захованого» монтажу з його несподіваним збоєм, перекиданням на новий обєкт уваги.

Телебачення, при всій його фактографічності, близькості до натури, хронікальності, має величезні можливості добору й інтерпретації дійсності. Разом з тим воно таїть у собі погрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однакової духовної продукції, якщо її якість низька, здатне викликати шаблони і штампи в суспільній свідомості. Важливий естетичний вектор передач і їхній художній рівень.

Особливість телебачення, що ріднить його з прикладним мистецтвом, -- інтимність, домашність сприйняття. Це мистецтво, що прийшло до нас у будинок, що стало частиною нашого побуту.

Ще на зорі телебачення Ейзенштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва. Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не тільки людьми визначених занять, але і живими образами, персонажами художнього репортажу в новому виді мистецтва. Важливо тому, щоб кожен герой телепередачі був живою, «незапрограмованою» людиною, на очах глядача творячою монолог або бесіду, що уміє вести невимушену розмову і душевно розкритися.

У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецтва повинний поєднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність і ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації і, нарешті, цивільність, публіцистичність. На жаль, не усі ті, що виходять в ефір мають ці якості.

Важлива естетична особливість телебачення -- передача «сію хвилинної події», безпосередній репортаж з місця події, включення глядача в той потік історії, що тече саме зараз і про який тільки завтра зможуть заговорити газети і кінохроніка, післязавтра -- література, театр, живопис. Довгий час безпосередній репортаж використовувався телебаченням лише в особливих випадках: великий футбол, змагання фігуристів, зустріч космонавтів, святкові паради і т.д. Але історія діється не тільки по святкових днях. І сьогодні телекамера часто прагне «підглядіти» природний плин життя очима розумного і спритного коментатора, здатного до яскравої імпровізації.

Ці особливості телебачення сприяють гласності і демократизації життя нашої країни. Великими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігає за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у порту.

При художньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебачення прибігає до кінохроніки, ефект сію хвилинності передачі, присутності глядача при події, що відбувається, повинна зберегтися.

На можливості телебачення мати зворотний звязок ґрунтуються телемости й інші передачі.

Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізор може включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядача задуматися над долями світу. У його можливостях проаналізувати стан світу і розкрити його в живих, видимих образах.

Без такої філософічності на телебаченні не зявиться своя класика, а без неї не живе жоден вид мистецтва.

Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш могутнішим способом інформації, що має і художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром обємне, голографічне зображення.

Телевізор -- чудовий ретранслятор великих подій у художньому житті світу. Ще в 1921 р. Велимир Хлебніков, мріючи про передачу зорових образів, писав, що раніше радіо було світовим слухом, тепер воно стане очима, для яких немає відстані.

Телебачення таїть у собі багаті соціальні можливості, небезпеки і доброчинні перспективи. Телевізор може виявитися троянським конем, що вїжджає в розум і в душу середньої людини і зраджує її, робить усередненою, стереотипно мислячою. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути і великим учителем людини.

Предмет телемистецтва -- увесь світ. Муза-підліток дорослішає, знаходить свій голос, своє бачення життя, своє відношення до речей, свою поетику.