5. Проблема художньої творчості в естетиці

Проблема художньої творчості, осмислення її природи та специфіки займає важливе місце в естетиці. Так, існує декілька філософських концепцій творчості.

Наприклад, Платон вважав роль художника механічною, тобто художник є посередньою ланкою між Абсолютною Ідеєю (Богом) і людиною. Він - пророк (vates).

Вибір художника, за Платоном, - механічний. Він є божественною еманацією. Художник еманує божественне начало - вищу ідею.

Продовжили платонівську ідею еманації Бога неоплатонік Плотін і філософ-теолог Августин Блаженний.

Згідно з Аристотелем, творчість – це раціональна дія. Полягає вона в осмисленому наслідуванні явищ об'єктивної дійсності, природи, людини. З огляду на це, Аристотель ужив поняття «мімезис» (наслідування), що є основною характеристикою творчого процесу в мистецтві.

При цьому філософ відвів належне місце в своїй теорії творчості вродженим таланту, фантазії та натхненню в процесі народження твору мистецтва і ролі послідовного виховання художника.

Від Платона й Аристотеля в історії теорії творчості так і розмежувалися дві протилежні тенденції в поясненні феномена творчості. Одні відмовилися від наукового пояснення природи таланту, а відстоювали вони ідею «божественної еманації», «божественного дару» як рушійної сили творчого процесу. Друга когорта мислителів прагнули максимально використати досягнення конкретних наук і за допомогою них пояснити феномен творчості.

Підсумовуючи історію теорій творчості, зазначимо, що проблема творчості не достатньо була актуальною в колі філософів і науковців. За тривалий період (аж до другої половини XIX ст.) можна згадати лише деяких мислителів, які вивчали цю проблему — Л. да Вінчі, А.Дюрер, І.Кант, Г.Гегель, М.Монтень, Д.Дідро, Г.Е.Лессінг.

І лише в другій половині XIX ст. проблема творчості стає об'єктом наукового аналізу, а цей феномен розглядається як патологія в людській діяльності.

Український письменник, мислитель, громадський діяч І. Франко досліджував специфіку складної системи відчуттів людини та їх уплив на формування естетичного відчуття, звернувся до проблеми психології художньої творчості («Із секретів поетичної творчості»).

Мислитель висунув ідею «психологічної» естетики. Випереджаючи 3.Фрейда, висловив ідею подвійної структури людської свідомості, в якій виділяє «нижній» і «верхній» рівні свідомості, тобто суть несвідомого та свідомого рівнів людської психіки. Кожен з цих рівнів по-своєму впливає на творчий процес.

Творчий процес, за І. Франком, стимулюється «нижньою» свідомістю. Ґрунтується вона на вроджених племенних спогадах. Це суть «осідання» надлишкової інформації «верхнього» рівня свідомості, результат активної взаємодії художника з навколишнім світом.

Специфіка творчого процесу

Творчий процес у різних видах мистецтва відбувається по-різному. Тож можна говорити про етапи творчого процесу окремо в музиці, літературі, образотворчому мистецтві тощо. Значний внесок у дослідження творчого процесу в літературі здійснив М.Арнаудов («Психологія літературної творчості»).

Він виділив три етапи в літературній творчості:

1) задум («загальне уявлення, основа наступного розвитку цілого»);

2) концентрація (синтетична робота уяви та розуму, спрямована на розробку задуму);

3) виконання (остаточне внутрішнє та зовнішнє злиття митця з образами через розумову роботу й емоційне піднесення).

Дослідженням творчого процесу плідно займався відомий радянський психолог П. Якобсон. Він виділив такі етапи: 1)виникнення задуму; 2) розробка задуму; 3) активізація досвіду життєвих вражень; 4) пошуки форм і втілення задуманого твору; 5) реалізація задуму; 6) опрацювання твору.

У теорії Г.Єрмаш («Творча природа мистецтва») виділено сім основних етапів творчого процесу: 1) початкове художнє накопичення; 2) задум; 3) періоди виношування задуму; 4) плани, чернетки, начерк; 5) фаза кінцевої розробки; 6) процес матеріалізації та оформлення; 7) період авторського редагування.

Аналізу етапів творчого процесу присвятила особливу увагу сучасний дослідник, естетик Лариса Левчук («Творча лабораторія художника»). У творчому процесі вона виділила чотири основні етапи:

1) загальне сприйняття — пізнання й спостереження за навколишньою дійсністю (будь-який художник є живою людиною);

2) виникнення задуму твору (класичний етап);

3) вибіркове пізнання та спостереження навколишньої дійсності (логічне звуження, коли припиняється споглядання світу взагалі; художник залишається в межах закладеного задуму);

4) практична робота художника над реалізацією задуму.

Ціннісний та інтерпретаційний аналіз в художньому спілкуванні. Мистецтво універсально специфічне: своєрідними є не тільки мета, зміст, форма, але і метод. Художник ставиться до життєвого матеріалу, до фактів інакше, ніж вчений, адже він може вільно відступити від фактів. Художній метод — це історично обумовлений тип образного мислення, на формування якого визначальний вплив мають три фактори: дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в його історичній та соціальній визначеності та художньо-розумовий матеріал, що накопичений в попередні епохи.

Мистецтво виступає як художнє спілкування, що являє собою здійснення інтелектуально-емоційного творчою зв'язку автора та реципієнта, це передача останньому художньої інформації, що містить певне ставлення до світу, художню концепцію, стійкі ціннісні орієнтації. Художнє спілкування може бути безпосереднім (контактним) або опосередкованим, прямим чи дистанційним, відтворюваним за допомогою технічних засобів або невідтворюваним, як, наприклад, театральний спектакль.

Отже, художня культура - складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образної формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості,, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.

Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.

Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвою культури.