1.Поняття «етос» і «мораль». Виникнення етики, її філософський характер, предмет та завдання.
Етика – наука про мораль, про норми й цінності людського життя. Етика вивчає мораль як особливу сферу життєдіяльності людини, аналізує природу, структуру та соціальну роль моралі, досліджує її походження, історичний розвиток, теоретично обґрунтовує певну систему моральних поглядів і норм.
Термін «етика» походить від давньогрецького слова «ēthos», яке в працях Гомера означало місце перебування, спільне житло. Згодом почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. У творах давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 до н. е.) знаходимо два терміни, похідні від слова етос: «ēthikos» (етичний) і «ēthika» (етика). Терміном «етичний» мислитель позначав чесноти, що стосуються людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот діаноетичних, тобто пов'язаних з мисленням, розумом людини. Галузь пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою, є, за Арістотелем, етикою. Філософ залишив праці, до назв яких уперше входить це слово: «Нікомахова етика» (найімовірніше, відредагована сином Арістотеля Нікомахом), «Євдемова етика» (пов'язана з його учнем Євдемом) і так звана «Велика етика», що являє собою стислий конспект двох перших.
По суті, з етичною проблематикою ми стикаємося всюди, де тільки має місце цілісне духовне, філософське осмислення людини (як у доарістотелівських грецьких філософів і мудреців, так і в інших осередках давньої культури – Китаї, Індії тощо).
В латині здавна існувало слово «mos», яке, подібно до етосу, означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Цицерон (106-43 до н. е.) утворює від іменника «mos» прикметник «moralis» – «той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв». Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека та інші римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає термін «moralitas» – мораль.
З часом поняття етика й мораль стали загальнопоширеними. При цьому термін етика зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає науку. Під мораллю ж розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається.
В дуже багатьох випадках слова «мораль» і «моральність» вживаються як синоніми; є навіть дослідники, які наполягають на їх принциповій тотожності. І все ж сама мова засвідчує існування досить суттєвих відмінностей між ними.
Серйозну увагу на зазначену обставину звернув великий німецький діалектик-ідеаліст Г.Гегель (1770-1831). «Моralität» і «Sittlichkeit», мораль і моральність постають у Гегеля як послідовні ступені розвитку об'єктивного духу, причому моральність тлумачиться як форма більш розвинута, насичена конкретним життєвим і соціальним змістом.
Відмінність між мораллю і моральністю коротко можна сформулювати таким чином. Мораль, на відміну від моральності, передусім виступає як певна форма свідомості — сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки. Що ж до моральності, то її здебільшого розуміють як втілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.
Історія філософії й етики знає чимало спроб відповісти на запитання про визначення моралі. Пошлемося на лаконічне визначення, ідея якого належить професору О.Титаренку та поєднує в чіткій і стислій формулі саме ті риси моралі, які для етики як філософської науки є найістотнішими.
Отже, відповідно до даного визначення, мораль постає як такий практично-оціночий спосіб відношення людини до дійсності, який регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.
Закономірності становлення та прояву моралі етика розглядає на трьох рівнях:
1) на рівні особистості як суб'єкта творення моральності в безпосередньому процесі спілкування;
2) на рівні соціально-історичних форм і способів творення суспільного життя;
3) на загальнолюдському рівні, що відкриває сутнісну єдність людства.
Аналіз рівнів реального прояву моральності дає змогу свідомо підходити до процесів організації суспільного життя на моральних засадах.
Основні завдання етики як науки:
дослідження закономірностей становлення моральної свідомості, що важливо для практики морального виховання;
вивчення шляхів формування моралі та людяності у стосунках між людьми;
формування свідомого суб'єкта моральності, безпосередня участь у становленні особистості;
безпосереднє розв'язання питання кінцевого призначення людського роду, що полягає в найвищій моральній досконалості, котра досягається через свободу людини, а людина таким чином здобуває здатність до вищого щастя.
- Лекція і Етика як філософська наука. Основні етичні вчення
- 1.Поняття «етос» і «мораль». Виникнення етики, її філософський характер, предмет та завдання.
- 2.Походження та еволюція моралі. Властивості моралі.
- 3.Основні етичні вчення.
- Лекція іі Основні етичні категорії. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
- 2.Основні етичні категорії
- 3.Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
- Лекція ііі Естетика як філософська наука та історія її становлення. Основні естетичні категорії
- 1.Естетика як самостійна наука. Предмет та завдання естетики.
- 2.Історія естетичної думки
- 3.Основні естетичні категорії
- Лекція іv Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен
- 1. Зміст поняття «художня культура», «мистецтво».
- 2. Функції мистецтва.
- 3. Специфіка художнього образу та проблема виділення видів мистецтва.
- IV. За наявністю ознак інших видів мистецтва:
- 4. Характеристика основних видів мистецтва.
- 5. Проблема художньої творчості в естетиці
- Список рекомендованої літератури (основна)
- Список рекомендованої літератури (додаткова)