Гра як засіб естетичного виховання

курсовая работа

1.2.1 Педагогічний потенціал гри, як засобу пізнання дійсності

Гра - активна форма пізнання навколішньої дійсності. Різноманітність її форм вводити дитину в коло реального простору. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює звязки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості та здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та Інші) показали, что місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці та навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань и умінь, що її складають, тому вона розвивається, зявляються нові сюжети, роли. Гра - діяльність свідома и цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини мета. Найпростіша гра - дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальній характер мают ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягті мети, дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. [30, с.23] Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчіть про її цілеспрямованість, свідомий характер.

Крім загально рис, гра має спеціфічні функції, зумовлені психологічними особливостями.

Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за ініціатівою дитини, де реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяті, змінюваті реальне життя. Гра вільна від обовязків перед дорослими. Вона являє собою своєрідній прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходе із власних безпосередніх потреб та інтересів.[30, с.98]

Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди повязана з ініціатівою, вигадкою, кмітлівістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість повязана з побудова сюжету і вибори змісту, ролі, в других виявляється у виборі способів дії, в їх варіатівності (Хованка, ігри у доміно, мяч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджуваті дії партнерів, виходячі з цього, швидко змінюваті тактику своєї поведінкі чи способи дій (рольові, рухліві ігри). Як Зазначає В. Аванесова, значна творча гра - відбувається і в дидактичних іграх, які мают на меті розвиток пізнавальної актівності, допітлівості, швидкості розумових дій, ініціативи у прійманні рішень.

Творчий елемент є носієм індівідуальності гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.

Важлива риса гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідніків відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які повязані з ролями: турбота, ніжність "матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх вивляються дружба, товаріськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.

Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представник фрейдизму. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засоби виховання, а не просто "викорінення" небажаних проявів поведінки дитини.

Дослідження виховних можливости гри йде двома напрямками: визначення можливості гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважлівіші проблеми дають можлівість педагогам ефективного використовуват гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.

Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та спеціфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов язкове почуття радості й задоволення).

1.2.2 Дидактичної гри в естетичному вихованні школяра

Дидактична гра -- гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати обєкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запамятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а повязує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати обєкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, мякі іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сімї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розвязання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запамятовування.

Розвязання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються мязи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними. [3, с. 355-358]

Гра - провідна діяльність дітей дошкільного віку. Одним з її видів є дидактична гра. У системі дитячого садка її розглядають як засіб навчання і всебічного виховання дитини. Дидактичні ігри використовуються для виконання програмних вимог усіх розділів програми, у тому числі і ознайомленню дітей з природою. Беручи участь в дидактичних іграх природничого змісту діти, вчаться виділяти окремі ознаки предметів, явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх за певними загальними ознаками, особливостями, вчаться міркувати, узагальнювати, робити висновки.

Крім того, дидактичні ігри використовуються і для розвязання певних завдань морального і естетичного виховання. Наприклад, вони допомагають розвивати в дітей критичність до себе та інших, виховувати ініціативу, самостійність, почуття прекрасного.

У загальній системі навчання дітей молодшого шкільного віку дидактична гра набуває самостійності і використовується на заняттях. Її місце визначається тією роллю, яку їй відводить вчитель, застосовуючи різноманітні форми навчання, виховання і розвитку дітей.

У програмі виховання в до дидактичних ігор ставляться вимоги: вони мають не просто заповнювати вільний час дітей, а бути цілеспрямованим педагогічним засобом озброєння, розширення і закріплення здобутих знань. (30, ст.9-12)

Делись добром ;)