Екзистенціально-антропологічні начала осягнення культури «філософії серця» г.Сковороди.
Софійність, антропологізм культурології філософії Г. Сковороди. Характерні риси української ментальності відтворилися в «філософії серця» Сковороди, який започаткував анітропологічно-кордоцентричні традиції софійності у вітчизняному філософуванні, визначаючи світоглядно-антропоцентричні принципи розуміння культури. За його трактуванням культура – єдність трьох світів: перший - світ природи «макрокосм»,другий — це людська спільнота і світ окремої людини «мікрокосм» , третій – Біблія, або «світ символів».
Філософ вважав, що все в світі, включаючи Біблію, має подвійну природу — зовнішню, видиму і внутрішню, або «духовну» натуру, які являють собою дуалістичний світ вічного і тлінного, доброго і злого. У своїх розмислах Г. Сковорода дійшов висновку, що вся природа — «макрокосм» фокусується і продовжується у «мікрокосмі» – людині. Третій символічний світ, який уособлює і Бога надихає людину, допомагаючи їй пізнати себе, своє місце в навколишній реальності. По суті, Г. Сковорода підходить до проблеми самореалізації особистості, що актуальна і сьогодні. Він започатковує тенденцію української культурфілософії, розуміючи культуру як окрему, специфічну сферу буття, у якій все божественне перебуває в символічних формах.
Культурологічні особливості українського менталітету висвітлені у «внутрішній людині» Г. Сковороди. Вони надалі виявляються, по-перше, у героїзації і поетизації культури минулого, особливостями якої постають люди сильних пристрастей доби козацької слави, по-друге, в антропологічних інтенціях неоромантизму в творчості М. Гоголя та в послідовних етапах розвитку мистецтва українського модернізму, по-третє, софійність, антропоцентризм визначили самобутнє кредо української культурології ( про що свідчать етапи її розвитку).
Історико-культурний напрям української культурології. Добою формування перших концепцій української культурології є XIX ст. Цей процес розпочали діячі Кирило-Мефодіївського братства (1846—1848) М. Костомаров, М. Гулак, П. Білозерський, П.О. Куліш, Т. Шевченко. Ідейні засади братства чітко прослідковувалися у наукових працях М. Костомарова «Мысли об Малороссии», «Две русские народности» ( у яких уперше висвітлено проблему національного менталітету і було подано порівняльну характеристику української та російської ментальності). Твори П. Куліша «Повесть об украинском народе» поема «Україна» розкривали глибинні коріння культури українського народу, її міфологічних прасимволів і обрядових традицій. Знаковою постаттю цієї доби є Тарас Шевченко, який прозорливістю свого творчого генія не лише світоглядно об’єднав Захід і Схід українських земель а й став засновником національно-визвольної ідеї, яка ідеологічно визначила тенденції боротьби народу за незалежну державу [114, с. 56—57].
Із 60-х рр. XIV ст. посилюється процес наукового опрацювання українського культури, її специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи, спираючись на компаративістську методологію та концепції європейської міфологічної школи, висвітлюють проблеми національної ідентичності української культури. Можна вважати, що українська культурологія зароджується як історія культури, повторюючи європейські традиції. У цей період класифікується джерельний матеріал, формуються перші цілісні концепції культурно-історичного розвитку народу. Серед них найґрунтовнішими є праці з фольклористики М. Драгоманова (1841 — 1895) «Нові українські пісні та громадські справи», «Малорусские предания и рассказы». Культурологічні ідеї доповнюють його концепти розуміння соціально-історичного процесу. Провідне місце в українській культурології посідає діяльність М. Грушевського (1886—1934). Він створює десятитомну «Історію України-Русі», у якій вперше системно-історично відображено розвиток української культури.
Палітра творчості І. Франка. Багатогранною є палітра творчості І. Франка (1856-1916). І. Франко – всесвітньо відомий поет та літератор, і великий учений європейського рівня, його наукова спадщина перевищує сто томів. Франку належить цілісна концепція української культури, викладена як філософсько-світоглядна система. Він розглядає культуру в межах єдиного процесу розвитку матеріальних і духовних її складових. Значним є його дороби в українській естетиці, одним з перших він звертається до проблеми психологічних засад творчості.
Культурологічні праці вчених емігрантів XX ст. Складним і суперечливим був шлях культурологічних досліджень у XX ст. Це і модерністські вектори аналізу культури у Л. Українки, М. Коцюбинського, і самобутній тенденційний погляд на розвиток української культури в працях учених-емігрантів: І. Крип’якевича «Історія української культури» (видано у Львові 1937 р.), «Українська культура: лекції за редакцією Д. Антоновича» (видано 1940 р.). Визначальною постаттю в історії української культурології є І. Огіенко (1882— 1974) – відомий церковний діяч, філософ культури. Прийнявши на себе перший удар наукових критиків. І. Огіенко зумів обстояти ідеї визначального впливу української культури на формування (починаючи з XVII—XVIII ст.), перевівши гостроту полеміки політичної площини в сферу науково-теоретичиих доказів. Сучасна українська культурологічна думка поділяє і різнопланово розвиває його концепти.
Сучасні розвідки української культурології. Досить плідно українська культурологія розвивається за часів незалежної України. З’явилась значна кількість праць з історії, філософії культури, культурсоціології та культурної антропології, лінгвістичного аналізу культурно-художнього процесу в Україні. Серед найвідоміших напрямів дослідження, що розглядають культуру в контексті європейської культурологічної традиції, слід виокремити естетико-культурологічний (Л. Левчук, В. Панченко, Є. Бистрицький), філософсько-антропологічний (М. Попович, В. Табачковський, С. Кримський, А. Бичко), соціологічний (О. Семашко, В. Піча, О. Погорілий), історичний (В. Смолій, Ю. Павленко, М. Чмихов) та лінгвістичний (С. Павличко, Н. Зборовська).
M. M. Закович,Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посібник - Київ: Знання, 2007 (Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. М.Заковича, – К., 2000.) http://ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/part3/301.htm
“Проблема національної ментальності у працях українських філософів XIX – середини ХХ ст.” http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=853