51. Співвідношення мистецтва та реальності в естетиці романтизму.

Найважливіша тема для романтизму - інтерес до історії. Схильність зануритися в минуле нерідке давала підстави обвинуватити романтиків у консерватизмі. Романтизм не був тільки літературним, поетичним рухом. Романтизм претендував на універсальність погляду на світ, на всеосяжне охоплення й узагальнення всього людського знання, і він певною мірою дійсно був універсальним світоглядом. Внесок романтичного руху в естетику характеризується саме тим, що естетика ніколи не розумілася як окрема приватна дисципліна; естетика для романтичних мислителів є в самому загальному змісті лише певний ракурс усього їх сукупного й цілісного світогляду, пов'язаний із красою в мистецтві й життя, із проблемою художнього змісту й художнього знака.Перегляд правил классицистичної естетики, усвідомлення того, що мистецтво тісне пов’язано з історією, гранична увага до особистісного початку в художній творчості - безумовна опора в романтичній естетиці.Центр художньої системи романтизму — особистість, а його головний конфлікт — особистості й суспільства.У пізніх західноєвропейських романтиків песимізм стосовно суспільства здобуває космічні масштаби, стає "хворобою століття". Героям багатьох романтичних добутків (Ф.Р.Шатобріана, А.Мюссе, Дж.Байрона, А.Віньї, А.Ламартіна, М.Гейне й ін.) властиві настрої безнадійності, розпачу, які здобувають загальнолюдський характер. Досконалість втрачена назавжди, світом править зло, воскресає прадавній хаос. Тема "страшного світу", властива всієї романтичній літературі, найбільше яскраво втілилася в так званому "чорному жанрі" (у предромантическом "готичному романі" — А.Радкліф, Ч.Метьюрін, в "драмі долі", або "трагедії долі", — З.Вернер, Г.Клейст, Ф.Грільпарцер), а також у творах Байрона, К.Брентано, Є.Т.А.Гофмана, Э.По й Н.Хоторна.У той же час романтизм ґрунтується на ідеях, що кидають виклик "страшному світу", — насамперед ідеях волі. Розчарування романтизму — це розчарування в дійсності, але прогрес і цивілізація — лише одна її сторона. Неприйняття цієї сторони, відсутність віри в можливості цивілізації надають інший шлях, шлях до ідеалу, до вічного, до абсолюту. Цей шлях повинен дозволити всі протиріччя, повністю змінити життя. Це шлях до досконалості, " до мети, пояснення якої потрібно шукати по ту сторону видимого" (А.Де Віньї). Для одних романтиків у світі панують незбагненні й загадкові сили, яким необхідно підкоритися й не намагатися змінити долю (поети " озерної школи", Шатобріан, В.А.Жуковський). В інших "світове зло" викликало протест, вимагало помсти, боротьби. (Дж.Байрон, П.Б.Шеллі, Ш.Петефі, А.Міцкевич, ранній А.С.Пушкін). Загальним же було те, що всі вони бачили в людині єдину сутність, завдання якої зовсім не зводиться лише до розв'язку повсякденних завдань. Напроти, не заперечуючи повсякденності, романтики прагнули розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своєму релігійному й поетичному почуттю.Романтичний герой — особистість складна, жагуча, внутрішній світ якої надзвичайно глибокий, нескінченний; це цілий всесвіт, повна протиріч. Сильні і яскраві почуття, всепоглинаючі страсті, таємні рухи душі — характерні риси романтичного героя. Романтиків цікавили всі страсті, і високі й низькі, які протиставлялися один одному. Висока пристрасть — любов у всіх її проявах, низька — жадібність, честолюбство, заздрість. Низинній матеріальній практиці романтики протиставляли життя духу, особливо релігію, мистецтво, філософію.Романтична поезія повинна прагнути стерти грань між мистецтвом і життям. Естетичні категорії не відбиття життя, а конструктивні сили самому життя. Магічна сила творчої суб'єктивності повинна скасувати непривабливість дійсності. Романтики проголошують абсолютне панування художника над життєвим матеріалом. Висунутий ними принцип піднесення над життєвим матеріалом знімає всяку предметність, усяке об'єктивно властиве матеріалу своєрідність. Всемогутня суб'єктивність – от головний принцип філософії, мистецтва й життя. Таке відношення до дійсності романтики назвали “ романтичною іронією”. Але якщо припустити, що все існує тільки завдяки “Я” і що все існуюче легко може бути знищене моїм “Я”, те ніщо не коштовне саме по собі, а має значення лише як породження мого “Я”. Внаслідок цього все існуюче виступає як проста видимість, до чого й не варто серйозно ставитися.