6. Особливості естетичної думки Середньовіччя.

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання - Біблії. Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог - єдина творча сила. Він - найвище Благо і моральний Абсолют. Людина, на відміну від усіх інших істот, схожа з Творцем, тому їй надані дух і свобода волі. Але у своєму реальному існуванні людина не така, яка повинна бути за призначенням. Подолання цієї подвійності, слідування своїй "істинній" сутності і є змістом моральних зусиль людини. Це, за християнським світосприйняттям, досягається за допомогою божественної благодаті, прямої і безпосередньої участі Бога. А образ Христа, який є Богом і одночасно людиною, - це наочний взірець моральності у християнському розумінні, що втілює ідеал. Загальні нормативні принципи християнської етики зводяться фактично до вищої заповіді - любові до Бога (любов до ближнього свого є, так би мовити, концентрацією любові до Бога). Слідування цій заповіді - зміст доброчинного життя.  Особливе місце в осмисленні цих та інших питань християнської етики займають два її найяскравіші представники - Августин Аврелій (Блаженний) і Фома Аквінський (Аквінат). Для Августина Бог - джерело і критерій моральності, вища сутність, протилежна земній чуттєвості. У постаті Бога втілена вся повнота добра (все існує завдяки Богу, тому й будь-яке благо йде від нього), а зло (до нього має відношення людина, яка за це відповідає перед Богом) вміщено у волі, яка відвертається від вищого (космічних доброчинностей) заради нижчого (тілесні втіхи). Але метою і сенсом людського життя є щастя, якого можна досягти тільки через пізнання Бога й випробування душі. Інструментами для цього є християнська віра і розум. Фома Аквінський (1225-1274 pp.), головними працями якого вважаються "Сума теології" і "Сума язичників". За Аквінським, найвище людське благо - поєднання людини з Богом, а найвище блаженство - у безпосередньому інтелектуальному спогляданні Бога. Кінцева мета людини - у пізнанні, спогляданні й любові до Бога. Що стосується доброчинностей, то Аквінський, відтворюючи чотири традиційні доброчинності - мудрість, відвагу, помірність і справедливість, - додає ще три християнські - віру, надію, любов.