Розвиток української естетики в XX ст.

Для обєктивної характеристики естетичної думки цього періоду передусім необхідно розглянути умови її формування. Якщо на початку XX ст. в філософії має місце широкий спектр течій: від позитивістского заперечення філософії до релігійно-теїстичної проблематики, то в умовах радянської тоталітарної системи, відбувалась боротьба влади з вільною думкою, з незалежною особистістю. Дозволялось існування тільки однієї філософської доктрини - історичного та діалектичного матеріалізму. Філософія жорстко повязувалась із політикою, філософська проблематика визначалась генеральною лінією партії.

У 20-ті роки в Україні закривають університети, замінюючи їх "інститутами народної освіти". Традиційна гуманістична спрямованість університетської освіти перетворюється на відвертий технократизм та ідеологізацію навчання. В 1924 р. створюється Український інститут марксизму-ленінізму.

Хвиля репресій, що прокотилась Україною, зачепила всі сфери національного духовного життя. Трагічною була доля М. Хвильового, Л. Курбаса, Г. Хоткевича та інших представників української естетичної думки.

Мистецтво у період тоталітарного режиму в колишньому СРСР повинно було цілком відповідати канону соцреалізму. Його жанрово-стилістичне звучання порівняно з мистецтвом першої третини XX ст. стало занадто політизованим та ідеологізованим. Панегіризм Сталінові і Радянській владі, прославлення Радянської держави як союзу непорушних, братських 15 республік-сестер, прославлення вождів і партії - така основна тематика більшості видів мистецтв.

Особливо яскравими постатями естетичної думки початку XX ст. були Л. Курбас, Г. Хоткевич, М. Хоткевич. Лесь (Олександр Степанович) Курбас (1887-1942 pp.) - відомий театральний діяч. Л. Курбас не тільки був видатним режисером теарту "Березіль", а й створив школу театрального мистецтва, викладаючи своїм студентам і такі науки як, філософія та естетика. Він пов'язував розвиток української культури з новітніми тенденціями загальноєвропейського культурного розвитку.