Українська естетика Естетичні ідеї доби Київської Русі

Українська культура розвивалась в європейському культурному колі протягом багатьох століть. Звичайно, чистих культур не існує, тобто таких, що розвинулися у будь-якого народу від найнижчого до сьогоднішнього рівня виключно тільки власними силами цього народу. У культурному розвої народів існували й існують культурні впливи одного на інший, та постійне перехрещування цих культурних впливів. Здатність народу сприймати культурні впливи інших народів, але сприймати їх добровільно (тобто не копіювати докладно надбань цих народів), творчо пристосовуючи їх до своїх потреб і духовності, оригінально перетворюючи їх, даючи їм своє національне забарвлення і таким чином сприяючи їх творенню. Ще однією важливою передумовою культурного розвитку народу є комунікація. Найкраще розвивалися ті осередки людського поселення, що були на шляху суходолу чи річного роздоріжжя.

Розвиток української естетичної думки є невід'ємною частиною історії світової естетичної думки. Більшість дослідників вважають, що вона зародилась в XI ст. як синтез візантійської естетичної традиції та місцевої матеріально-художньої культури. Запровадження християнства дало змогу долучитись до античної та візантійської культурної спадщини. Велику роль у формуванні естетичної думки Київської Русі відіграли праці Іоанна Дамаскіна ("Діалектика"), Іоанна Екзарха Болгарського ("Шестоднев"), Пилипа Пустинника ("Діоптра"), в Ізборниках 1073 і 1076 рр. тощо.

Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі є Ізборник Святослава - два збірники статей, написані наприкінці XI ст. Ізборник 1073 р. містить твори переважно церковно-релігійного характеру, а також матеріали з риторики, логіки, поетики, перекладені старослов'янською мовою з болгарської. Ізборник 1076 р . включає публіцистичні твори давньоруських письменників, які містять загально моральні повчання. Тут відображені уявлення про пріоритетність внутрішнього світу людини. Вказується, шо розум людини є джерелом її духовної краси.

Відомими філософами Київської Русі були митрополит Іларіон, Климентій Смолятич, КирилоТурський, Феодосій Печерський та ін. В їх творах відображені уявлення наших пращурів про красу (художню, духовну, природну) та мистецтво.

В давньоруський період література та мистецтво ще не відокремились в самостійні галузі суспільної свідомості. Вони були підпорядковані загальним, практичним завданням життя, тісно пов'язані з християнською релігією та церквою.

В естетиці та мистецтві середньовіччя, центральне місце належить образу, символу, знаку. За тогочасними світоглядними уявленнями матеріальний світ - лише знак, символ божественного світу. Через матеріальне, середньовічний символ передавав сутність ідеального. Так, текст Священного Писання тлумачився не як історична хроніка, тут кожна подія була зразком моральної поведінки і водночас несла з собою приховану сакральну істину. Долучитись до істини можливо було лише шляхом любові, споглядання божества в собі та оточуючих люди-1 ну образах, символах і знаках.

Тому велике значення в перші сторіччя утвердження християнства в Київський Русі (X - XII ст.) надавалось вихованню "нової" людини - християнина. Храми, мозаїки, фрески, ікони, літературна творчість допомагали виконувати це завдання. Вони очищали від скверни наставляли на шлях порятунку (катарсична функція). Разом з тим твори мистецтва були розраховані на певну естетичну дію на людину. При цьому категорії моральні та естетичні як правило ототожнювались: добро з красою та світлом; зло з потворним та темним.

Квінтесенцією середньовічних архітектурних споруд були храмові споруди. Храм відповідав уявленням про прекрасне, красу як піднесене, чудове, незвичайне таке, що виділяється з життя. Він сприймався як величезний розкішний витвір мистецтва. Митрополит Іларіон в "Слові про закон і благодать" прославляє Ярослава Мудрого як будівничого Софійського собору в Києві. Галицько-Волинський літопис докладно розповідає про відбудову після пожежі в 1260 р. в Хол мі храму в ім'я Діви Марії.

Уявлення про красу в давньоруському мистецтві було пов'язане зі світлом, блиском золота, перлів та дорогоцінного каміння. Золото в середньовічній ієрархії кольорів займає перше місце. Воно виступає символом світла, сонця, слави, вічності, атрибутом влади. Звертають на себе увагу назви повчальних збірок, які користувалися широкою популярністю в Давній Русі: "Златоструй", "Злата цеп", "Матриця злата". У назві цих збірок підкреслюється їх вічна цінність, шлях до спасіння. Золото та дорогоцінне каміння широко використовувалось в якості прикрас в храмових спорудах.

Творчість середньовічного художника була строго регламентованою. Звідсіля витікало уявлення про красу як про сталий порядок. Основними характеристиками природної краси виступають величина, висота, округлість, майстерність виконання.

Центральне місце в образотворчому мистецтві та літературі того часу відводиться відображенню морального та естетичного ідеалу. В середньовічній свідомості Бог виступає втіленням добра, світла, справедливості. Будувати власне життя за зразком Христа - найвища мета християнина. У зв'язку з цим, давньоруська література на перший план виводить красу "внутрішньої" людини, яка націлена на духовне вдосконалення індивіда. В "Повчанні своїм дітям" Володимир Мономах говорить про необхідність шанування духовного сану.

Поряд з духовним ідеалом монаха в давньоруській літературі та образотворчому мистецтві йдеться про ідеал князя-воїна, який відчайдушно бореться за свободу рідної землі. Яскравим прикладом такої літератури є "Слово про Ігорів похід". Давньоруського письменника цікавили не стільки індивідуальні особливості князя-володаря, скільки його тилова схожість з ідеалом, моральність. Висвітлюються його головні риси характеру: військова доблесть, хоробрість, мужність.