1 Антропоморфізм в мистецтві Стародавньої Греції

Хоч антична культура, особливо в початковий період свого розвитку немало запозичила з найбільш розвинених на той час культур Сходу, вона булла явищем глибоко оригінальним.

Боги у зображенні гpeків мали людське обличчя, хоча й набагато довершенiше естетично. Адже вони теж складалися з живих iндивiдiв, якi породжують один одного i становлять певну універсальну родоплемінну общину.

Фатальні наслідки власних справ людини - тематична вісь греків. Починаючи з гомерівських часів, жителі Еллади вбачали грізну небезпеку в зло чинному зухвальстві людини, яка прагне привласнити собі найкращу частку в природі. Ця небезпека мала навіть свій вівтар в Афінах. Карателькою була супутниця 3евса - Немезида. Богиня карала зухвалість i нечесність як шлях до досягнення несправедливих благ.

Зухвальство i відплата були не тільки моральними, а й політичними поняттями (звинувачення у злочинному зухвальстві політики кидали один одному в обличчя). Добром не закінчують тi, хто дратує автономну силу cвіту. Покровитель людей Прометей, наприклад, xотів облудним шляхом ДО бути !м кращу долю. І за це був прикутий до скелі. Цар Сізіф намагався перехитрувати смерть. Відтоді він приречений до безглуздої тяжкої праці - котити вгору тяжкий камінь. Герої ведуть відкриту гру, вони довіряють долі й перемагають обачливу хитрість царів. Так, цар Акрiсiй, побоюючись напророченої йому cмepтi від руки онука, заточив дитину разом з матірю у тісну скриньку i кинув у море. Але підступи його не вдалися: Персей врятувався i зрештою вбив Акрiсiя. Цар Полiкдет xотів позбутися героя, доручивши добути голову Медузи, однак Персей вийшов з цього випробування з честю, а Полiкдет був обернений на камінь, як i інший цар Атлант.

Там, де герої покладаються на силу свого розуму , як у сумній історії Едiпа, котрий розгадав навіть загадку Сфiнкса, але так i не зміг розгадати загадку власного життя, доля повертається проти нього. Трагічна вина Едiпа полягає в його самовпевненості.

Люди тієї доби бачили можливості людини, яка вміє долати великі простори, знаходити вихід з найскладнiших обставин, створювати храми й чудові статуї, володіти словом i думкою, всього досягати своєю мудрістю, витонченою майстерністю.

Однак людина здатна скористатися своїми можливостями i на благо, i на зло. Самовпевненість, зухвальство можуть спонукати людину на чорнi діла i тому підлягають покаранню.

Погляд на людину, як унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку яскраву рису грецької культури, як антропоцентризм - обожнення людини. Саме в Афінах філософ Протагор із Абдер проголосив відомий вислів: „Людина є мірою всіх речей”, а в софоклівській „Антігоні” найкраще показано захоплення звершеннями людини.

Характерною рисою античної культури є антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу, наділення людськими властивостями явищ природи, тварин, предметів фантастичних створінь. Крім того, антропоморфізм передбачає поклоніння богам людській подобі.

Фізично і морально досконала людина, в якій воєдино злилися доброчесність і пропорційна краса тіла, - такою є модель особистості вільного грека. Ритм тіла виховувався атлетикою, ритм душі - „музикою”, що для грека означало мусичні (тобто під знаком мус) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це була програма для кожного вільного грека.

Архаїчна скульптура народилася на стадіонах, у гімнасіях, на олімпіадах. Переможців Олімпійських ігор всенародне прославляли, на їх честь споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення - куроси, які довго називались архаїчними аполлонами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Часом такі статуї сягали трьох метрів заввишки і нагадували давньоєгипетські, але відрізнялися такими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражало гуманістичну ідею грецького мистецтва.

Куроси присвячувалися богам, ставилися на міських майданах. Як матеріал використовували камінь, дерево, мармур, теракоту, а з другої половини VI ст. до н.е. -- бронзу.

Жіночі постаті зображали задрапованими. Вони називалися корами (від грец. -- діва). Найчастіше в них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі, „архаїчну”, слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).

Обличчя і куросів і кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях -- стриманість, мужність, сила; у жіночих -- стриманість і благородство при підкресленій жіночності, ніжності.