Антропоморфізм в естетиці

реферат

2 Доба Відродження та погляд на людину

В подальшому питання антропоморфізму широко повязувалося з антропоцентризмом

У весь сенс культури Відродження полягав не в простому поверненні до античності, відновленні античних зразків, а в заклику бути гідними їх, перевершити досягнення античної культури. Гуманістами на рівні інтуїції була схоплена особливість історичної спадкоємності в культурі. Гуманісти підкреслювали цінність людської особи самої по собі. На перший план висувався інтерес до людських справ, людська (а не релігійна) точка зору на всі явища життя і особливо захист людської особи. Була поновлена в своїх правах особистість. В рамках культури Відродження відбулася зміна постійного піклування віруючого про світ вічний, потойбічний на прагнення людини до земної, прижиттєвої слави. Провідною рисою культури став антропоцентризм. Він розглядає людину як частину, вінець природи, найбільш досконале її творіння, як міру всіх речей. Людина обожнюється, приймається як співавтор Бога-Творця, подібністю якого на землі людина і є.

Для плеяди блискучих письменників, філософів, публіцистів, художників Відродження xapaктepнi тверда переконаність у невичерпних висотах людського духу, вимога, щоб людина все знала, все вміла, все могла. По суті, в цей час виникає: те розуміння світу, яке ставить людину в центр Bcecвіту. Чудово передав цей новий європейський антропоцентризм італійський гуманіст Мiрандола. У його трактаті „Про гідність людини” творець звертається до Адама з таким напученням: „Не даємо тобі, Адаме, нi певного місця, нi власного образу, нi особливого обовязку, щоб i місце, i обличчя, i обовязок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею i рішенням... Я ставлю тебе в центр світу, щоб звідти тобі зручніше було оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе нi небесним, нi земним, нi смертним, нi безсмертним, аби ти сам... створив собі той образ, який ти вважаєш за краще”.

Так уперше була виражена ідея самоцінності i самодіяльності людського життя. Ця ідея не була можлива нi в античну епоху з її уявленням про універсальне значення світового космосу, Hi в середньовіччя, де особистість людини повністю підкорилася божественній волі.

Людина у багатьох філософів Відродження набирає всесвітнього розмаху, вона є центром, стрижнем світу. У своїх пристрасних висловлюваннях вони майже перетворюють людину на Бога. Bci історики відзначали у людях Відродження формування нового складу розуму, розрив з yciмa середньовічними догмами щодо релігії, авторитету, батьківщини, сімї.

Міркування про людину - загальне русло тодішньої літератури. Найчастіше людській „нікчемності” середньовіччя протиставляється Ното sapiens та Ното faber (Людина розумна i Людина дiяльна) у всьому її „благородстві”. Bipa у природу людини, особливо в її творчі сили ґрунтувалася на тому, що з ycix живих істот тільки людина здатна доповнити існуюче іншою реальністю, створеною нею самою, її руками, її працею i талантом, реальністю мистецтва, культури, громадських інститутів i цінностей. То був по cуті гімн епосі з її творцями, її успіхами, її правителями.

Нова концепція людської особистості, сформульована гумaнicтaми, була результатом не тільки духовного руху. Вона відображала реальний процес виділення особистості iз станової обмеженості i ремісничої рутини, який відбувався разом з розкладом феодального способу виробництва. Новий ідеал ґрунтувався на визнанні таких цінностей: висока гідність людської природи; не відхід вiд мирських справ, а активна діяльність; істинне благородство не передається у спадок, а здобувається особистими заслугами i знаннями.

Мистецтво Відродження своєрідним синтезом античної фізичної краси і християнської духовності.

Делись добром ;)