1.6. Майбутнє етики як науки

Упродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв Б. Спіноза (1632 – 1677), який був переконаний, що етика може досягти високого ступеня точності й наукової строгості. Він навіть спробував вибудувати етику на зразок геометрії, вдаючись до відповідних аксіом, постулатів, теорем тощо. Сучасник Спінози Д. Локк (1632 – 1704) теж не сумнівався в можливості створення наукової етики, такої очевидної і точної, як математика.

Проте останнім часом усі попередні етичні системи були піддані критиці. Історії філософії відомі і значно раніші сумніви щодо можливості наукового пізнання, особливо у сфері людських відносин, смаків тощо. Наприклад, софісти (давньогрецькі мудреці, які послуговувались у полеміці хитромудрими, схожими на істинні умовиводами), обґрунтовуючи принцип релятивізму, який є несумісним з визнанням наукового статусу етики, зверталися до таких фактів із життя різних народів: “У лакедемонян краще дітям не вчитися музики й письма; в іонійців не знати всього цього – обурливо. У фесалійців дуже добре, взявши коней зі стада і мулів, приборкувати їх; у сицилійців – це потворно і є справою рабів. У македонян вважається прекрасним, щоб дівчата до заміжжя були коханими і сходилися з чоловіками, а коли вийдуть заміж – це обурливо; у греків те й інше – огидно. У фракійців татуювання – прикраса для дівчат, в інших – це знаки покарання для винних...

Гадаю, що коли б хто-небудь наказав усім людям віднести до єдиного потворного, що кожен вважає (таким), і знову з цієї купи взяти прекрасне, що кожен визнає, то нічого не залишилося б, адже всі люди все розібрали б, оскільки всі думають по-різному”.

Спростовуючи погляди софістів, можна довести, що історія людства є історією виявлення і визнання вселюдських цінностей, справжньої краси і добра. Таких фактів значно більше, і вони переконливіші, ніж факти, тенденційно підібрані софістами.

Скептики (мислителі, які піддавали сумніву можливість пізнання світу) теж спекулювали на відмінностях естетичних смаків і моральних норм різних народів, робили висновок про рівносильність протилежних тверджень і необхідність утримуватися від суджень. Такий принцип не визнає жодної з наук.

Відчутного удару традиційній етиці завдав відомий англійський філософ Дж.-Е. Мур (1873 – 1958), назвавши всі попередні етичні концепції натуралістичними й помилковими, оскільки їм властиве “змішування понять”. Добро, за його словами, ототожнюють з іншими властивостями речей і явищ. Значення слів, якими позначають ці властивості, підганяється під зміст терміна “добро”, і це помилково видається за автентичне (справжнє) його визначення. А насправді, мовляв, усе зводиться до перелічення або речей і явищ, котрі, як правило, називають добром, або властивостей, на підставі яких предмети і явища включають до сфери добра. Проте ні таких предметів, ні їх властивостей чітко окреслити неможливо. Дж.-Е. Мур вважав усі етичні концепції, автори яких прагнули з’ясувати сутність моралі, беручи за основу зовнішні щодо неї начала, натуралістичними і неприйнятними. Етика, на його думку, повинна бути автономною, а не гетерономною.

Дж.-Е. Мур, правда, не заперечував етики як науки, хоч і применшував її значення.

Недосконалість мови етики, її невідповідність мові моралі використовувались як основні аргументи на підтримку тверджень про неможливість створення наукової етики. Так, на думку Л. Вітгенштейна (1889 – 1951), слова, що використовують у науці, є судинами, здатними містити й переносити природне значення і смисл. Етика, якщо вона взагалі є чимось, надприродна.

Деякі прибічники аналітичної філософії оголосили всю попередню філософію, зокрема й практичну, тобто етику, патологією мови, а всі філософські проблеми звели до нерозуміння мови. До цієї точки зору схилялись і прибічники інших філософських шкіл. Так, Ф.-В. Ніцше (1844 – 1900) історію розвитку понять моралі пов’язував зі змінами в мові. Наприклад, слово “бідний” він назвав синонімом слів “святий” і “друг”.

Проблема визнання наукової етики має і логічний аспект. Суть його зводиться до того, наскільки можна послідовно і неупереджено міркувати про добре і погане, обов’язкове і заборонене; чи можливо бути логічно послідовним у сфері моралі; чи випливають з оцінок і норм інші оцінки. На думку сучасного російського логіка О. Івіна, “...якби виявилося, що логіка незастосовна до моралі, то ні про яку науку етику не могло бути й мови”. Ще Д. Юм (1711 – 1776) звернув увагу на те, що люди у своїх міркуваннях часто переходять від суджень зі словом “є” (дескриптивні судження) до суджень зі словами “повинно бути” (судження норм, або деонтичні судження). А це неправильно, оскільки світ сущого відрізняється від світу належного. Так, із засновків “Усі люди повинні бути справедливими” і “Цей убивця – людина” не випливає висновок “Цей убивця – справедливий”.

Загалом результати лінгвістики, насамперед у сфері мови моралі та мови етики, а також логіки, зокрема логіки оцінок і логіки норм, свідчать, що наукова етика можлива. Вона може дати точні результати, характерні саме для етики й інших наук, що досліджують норми й цінності.

Запитання та завдання

1. Проаналізуйте походження і сутність терміна “етика”.

2. Дослідіть виникнення терміна “мораль”, охарактеризуйте його зміст.

3. У чому полягають особливості натуралістичних етичних концепцій?

4. Проаналізуйте специфіку соціально-історичних концепцій сутності моралі.

5. Яке місце посідає етика в системі філософських дисциплін?

6. Поміркуйте, який емпіричний матеріал використовує етика, з’ясовуючи загальні закономірності моралі.

7. Проаналізуйте співвідношення моралі та етики.

8. У чому виявляється специфіка мови моралі і мови етики?

9. Які аргументи спростовують твердження про неможливість створення наукової етики?

10. Назвіть і охарактеризуйте функції етики.

11. Чому знання етики ще не може гарантувати людині високу моральну культуру?

12. За яких умов знання етики сприяє піднесенню моральної культури особистості?

13. Прокоментуйте висловлювання:

— Етика є наукою про відносини, які існують між людьми, і про обов’язки, що випливають із цих відносин (П.-А. Гольбах).

— Освічений розум облагороджує моральні почуття: голова повинна виховати серце (Ф. Шіллер).

— Правильна поведінка від нестачі волі страждає більше, ніж від нестачі знань (Г. Спенсер).

— Добре міркувати про доброчесності – ще не означає бути доброчесним (Арістотель).

— Існують істини, в яких недостатньо переконати будь-кого, а які треба дати відчути; саме такі істини моралі (Ш.-Л. Монтеск’є).

— Коли ясно, в чому полягає істинна мораль, то і все решта буде ясно (Конфуцій).

— Етика – це спроба надати всезагальної значущості деяким нашим бажанням (Б. Рассел).

— Етика є філософія переконання (І. Кант).

— Етика є філософія доброї волі, а не тільки доброї дії (І. Кант).

— Етика є естетикою душі (П. Реверді).

— Проповідувати мораль легко, обґрунтувати її важко (А. Шопенгауер).

— Істинна етика починається там, де перестають користуватися словами (А. Швейцер).