4.3. Совість (сумління)
Результатом інтеріоризації особистістю моральних вимог суспільства в її самовимоги є почуття морального обов’язку. На сторожі морального обов’язку особистість ставить совість. Щодо цього досить влучне міркування висловив сучасний латвійський філософ Август Мілтс: “Чим складніший внутрішній світ особистості, чим багатоманітніші відносини людини з навколишнім світом, тим сильніша потреба врівноважити свій духовний світ і бути автономною особистістю. І людина починає сама вершити над собою суд, віддавати собі похвалу, оцінювати вчинки, давати поради, наводити порядок у внутрішньому “господарстві”, виховувати себе. І вона переконується, що там, усередині, є якась могутня і таємнича сила, що є сама собі законом. Є совість”.
Джерелом саморозвитку людини як особистості є боротьба протилежностей у її внутрішньому, духовному світі. В її свідомості представлене минуле (власний життєвий досвід) і майбутнє (ідеал). Ці чинники впливають на кожну мить буття людини. Здійснюючи вибір, зокрема й моральний, вона орієнтується або на минуле, відповідні цінності і звички, або на майбутнє, на ідеал, уявлення про який ґрунтується на вічних, абсолютних вселюдських цінностях. Совість є представником ідеалу. За австрійським психоаналітиком Зігмундом Фройдом, вона становить собою “ідеальне Я”, Super-Ego, яке протистоїть “реальному Я”. Муки совісті свідчать про поразку ідеалу, переживання цієї поразки, що сталася в акті морального вибору чи відповідного вчинку, а спокійна совість і відповідне моральне вдоволення – про перемогу ідеалу. Кожна така перемога позитивно впливає на життєвий досвід людини, який виявляється в актах вибору та вчинках. Совість вважають і своєрідним суддею в людині, який часто знає те, що недоступне громадській думці, насамперед суперечність між помислами, намірами, переконаннями людини і її безпосередньою реальною діяльністю.
Як категорія етики “совість” виражає нерозривний зв’язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається як обов’язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про добро і зло, за ті критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості.
Людину, яка має розвинуте почуття совісті, називають совісною. Совісна людина відповідальна, наділена глибоким почуттям морального обов’язку. Вона ставить перед собою високі моральні вимоги, уважна і чуйна, здатна долати ниці пристрасті. Наявність совісті свідчить про укорінення моралі в духовно-емоційному світі особистості. Тому совісна людина поводиться пристойно й за відсутності зовнішнього контролю, тобто діє не свавільно, а справді свобідно. Для неї неприйнятна вседозволеність.
Безсовісній людині потрібний зовнішній контролер, оскільки моральні вимоги не стали її самовимогами, залишившись зовнішньою, чужою силою. Така людина заслуговує осуду, адже безсовісність нічим не відрізняється від аморальності. Та, мабуть, і вона потребує співчуття, хоча б тому, що формування совісті є процесом. Очевидно, не всі люди однаково морально обдаровані, тобто наділені чутливою совістю. Тому піддавати беззастережному осуду людину за недосконалу совість все одно, що засуджувати її за відсутність здібностей чи таланту. А зрозуміти людину означає певною мірою простити їй. Такі міркування ґрунтуються на принципі толерантності (терпимості).
Поширена думка, що совість є абсолютом, який існує незалежно від світогляду, віри. Людство зазнало б непоправної біди, якби совість руйнувалася разом з вірою, а людина підміняла голос власної совісті чужим голосом.
Совість виконує запобіжну та ретроспективну (пов’язану з оглядом минулих подій) функції. Муки совісті спрямовані на моральний вибір і відповідний вчинок, які вже відбулися. Найінтенсивніше й найвиразніше совість виявляє себе в негативних переживаннях особистості – душевному дискомфорті, неспокої, тривозі, докорах сумління. Подібно до ериній (богинь помсти грецької міфології) чи фурій (аналогічних богинь римської міфології), які переслідували злочинця, позбавляючи його розуму, совість нещадно переслідує людину, яка ігнорує моральний обов’язок. З огляду на це англійський економіст Адам Сміт (1723 – 1790) називав докори совісті найжахливішим почуттям у серці людини.
Якщо людина здійснює високоморальний вибір та відповідний вчинок, то совість залишається вдоволеною, що є неодмінною умовою душевного комфорту особистості й стимулом майбутнього високоморального буття. Правда, акт перемоги совісті виявляється не в могутньому переможному та оптимістичному її голосі, а в її заспокоєності, мовчанні. Морально перемагають інші душевні сили особистості, які за моральної поразки залишають совість терзатися на самоті.
Виконуючи запобіжну функцію, совість наполягає на дотриманні моральних заборон, змушує людину уникати певних дій, якими б принадними і навіть раціональними вони не здавалися. Вона сигналізує про загрозу зла, що часто чатує на людину під час морального вибору і вчинків, які заплановано здійснити чи відмовитися від них. Голос совісті спонукає людину утриматись від кроку, який би призвів до сорому, жалкування, каяття.
При виконанні запобіжної функції совість виявляється не так виразно, її голос зливається з іншими позитивними душевними силами особистості. Про спокуси, які загрожують людині, попереджує не тільки совість, а й почуття добра, морального обов’язку, відповідальності, часто й розум. При виконанні ж ретроспективної функції в ситуації моральної поразки особистості голос совісті глушить усі інші (добрі й лихі) голоси.
Совість перебуває у зв’язку зі страхом, соромом, виною, каяттям та ін. Страх є етапом тривоги, неспокою, спричиненим загрозою втрати честі; сором – переживанням невідповідності своєї поведінки моральним вимогам перед людьми; вина – переживанням цієї невідповідності перед внутрішнім “Я” або перед Богом; каяття є одним із найефективніших механізмів морального самовдосконалення особистості, що виявляється як почуття жалю з приводу скоєних проступків. Супроводжується воно твердим рішенням не повторювати негідних учинків і виправити їх наслідки або покарати себе, відновивши у такий спосіб порушений цими проступками баланс справедливостей.
- В. М. Видишенко
- Розділ 1. Етика як філософська наука
- Розділ 2. Історія етики
- Розділ 3. Мораль як соціальний феномен
- Розділ 4. Основні категорії етики
- Розділ 5. Моральний аспект людського буття
- Розділ 1. Етика як філософська наука
- 1.1. Предмет етики
- 1.2. Взаємозв’язки етики з іншими науками
- 1.3. Добування етикою емпіричного матеріалу
- 1.4. Мова етики і мова моралі
- 1.5. Значення етики
- 1.6. Майбутнє етики як науки
- Розділ 2. Історія етики
- 2.1. Сутність і проблематика історії етики
- 2.2. Антична етика
- 2.2.1. Етичні вчення Давньої Греції
- 2.2.2. Етичні концепції Давнього Риму
- 2.3. Етика Середньовіччя
- 2.4. Етика епохи Відродження
- 2.5. Етика Нового часу
- 2.5.1. Етичні концепції і напрями етики Нового часу
- 2.5.2. Етичний аспект німецької класичної філософії
- 2.6. Етика Новітнього часу
- 2.6.1. Етика “філософії життя”
- 2.6.2. Етика екзистенціалізму
- 2.6.3. Етика психоаналізу
- 2.7. Короткий огляд української етичної думки
- 2.7.1. Зародження етичної думки на українських теренах
- 2.7.2. Етика доби Київської Русі
- 2.7.3. Особливості козацької етики
- 2.7.4. Становлення етики як науки в Україні
- 2.7.5. Українська етична думка у XX – на початку XXI ст.
- Розділ 3: Мораль як форма суспільної та особистісної свідомості
- 3.1. Природа, сутність, структура й особливості моралі
- 3.2. Концепції походження моралі
- 3.3. Функції моралі
- 3.4. Основні етапи історичного розвитку моралі
- 3.4.1. Мораль первісного суспільства
- 3.4.2. Мораль рабовласницького суспільства
- 3.4.3. Мораль феодального суспільства
- 3.4.4. Мораль епохи Відродження
- 3.4.5. Мораль буржуазного суспільства
- 3.4.6. Комуністична мораль
- 3.5. Майбутнє моралі
- 3.5.1. Сутність і концепції прогресу моралі
- 3.5.2. Основні віхи прогресу моралі
- 3.5.3. Моральні виклики сучасного світу
- 3.5.4. Особливості моралі майбутнього
- Розділ 4. Основні категорії етики
- 4.1. Сутність основних категорій етики
- 4.2. Добро і зло
- 4.3. Совість (сумління)
- 4.4. Моральний ідеал
- 4.5. Моральна вимога
- 4.6. Проблема морального вибору
- 4.7. Моральні чесноти і вади
- 4.8. Справедливість
- 4.9. Честь і гідність
- 4.10. Сенс (смисл) життя
- 4.11. Щастя
- Розділ 5. Моральний аспект людського буття
- 5.1. Усезагальний характер моральних відносин
- 5.2. Людина і навколишнє середовище. Біоетика.
- 5.3. Професійна мораль і етика
- 5.3.1. Медична мораль і етика. Евтаназія.
- 5.3.2. Педагогічна етика
- 5.4. Мораль і етика в умовах ринкової економіки
- 5.4.1. Етика бізнесу
- 5.4.2. Моральні аспекти найманої праці
- Короткий термінологічний словник
- Видишенко Василь Миколайович
- 40002, М. Суми, вул. Роменська, 87.