80. Категоричний імператив Канта. Назвати три основні формули кантівського категоричного імперативу.

Людина, яка не може робити вчинки за своїм вибором, втрачає звання людини, вона стає приналежною іншій людині, її річчю (Е. Кант).

Кант стверджує, що воля — це здатність розумної істоти самій встановлювати для себе необхідний і універсальний закон, Але який одночасно був би законом для всього людства, законом за¬гальним.

Тобто це всезагальна моральна цільова установка, яка не суперечить суб'єктивному індивідуальному принципу волі (категоричний імператив).

До найдавніших моральних уявлень людства належить золоте правило: «Якщо хочеш, щоб тобі не чинили зла, не роби і ти зла», «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе» (Конфуцій, Біблія, Кант).

Цей моральний принцип є актуальним і для нинішньої людської цивілізації.

Ідеї поступового еволюцыйного прогресу, розсудливості й моральності мають привести до розвитку позитивних можливостей людського роду.

Криза сучасної цивілізації початку третього тисячоліття викликана різними причинами. Це не лише економічні, екологічні, соціальні, про які йшлося. Це й демографічні, наукові, демократичні, і найбільшою мірою морально-етичні чинники. Це і протиріччя між технологічними досягненнями і моральною поведін¬кою, між силою розуму і безсиллям власних вчинків. Вивчаючи етику Канта, ми і сьогодні усвідомлюємо необхідність спрямування практичного морального розуму і моральної дії на здійснення природної і моральної досконалості людини. І хоч її ідеал весь час віддаляється, моральність, моральна культура є духовним життєдайним джерелом перетворення (розвитку), формування і Людини, і людської цивілізації.

Для втілення моральності, формування її засад у кожного народу є багато чинників. Найдостатніші й найпереконливіші з них — це система: сім'я, школа, вища школа, ланка постійної самоосвіти, морального самовдосконалення, наука, література, мистецтво.

Людина самоцінна, — стверджував Е. Кант. Будуючи з нею моральні відносини, не слід думати лише про власну вигоду. Людина не повинна служити лише засобом для досягнення благород¬них, але аморальних цілей.

У політиці, державній діяльності часто людина використо¬вується лише як засіб для досягнення певних цілей (інколи корисних).

Візьмемо історію будівництва міста Санкт-Петербурга. Воно відіграло велику роль для зміцнення Російської імперії, але дуже дорогою ціною, життям десятків тисяч українських козаків. Відбірні козацькі полки направлялися на вірну смерть.

З одного боку, зведення міста, вікна в Європу — добро, але ціна __ зло і прокляття віковічне. Цей історичний факт стверджує: до людей треба ставитися, враховуючи їхні права, інтереси, самоцінність, самодостатність.

Проблема засобів у досягненні приємних цілей вирішується, коли і засоби їх досягнення, і дії людей є приємними (Г. Спенсер). Гасло «Мета виправдовує засоби» не має права на втілення. Адже негідні засоби змінюють і саму ціль. Особливо це стосується насилля над волевиявленням, свободою людини. Насилля завжди розглядалось як руйнівне начало.

81. Норма як елемент моральної свідомості. Моральна норма від лат. начало, правило, взірець - є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття та має обов'язковий характер. Нормою називається ще й певний середній випадок або показник; певна усталена риса того чи іншого об'єктивного масового явища або процесу.

Норми стосуються конкретних виявів чи сторін людських поведінки і стосунків. Характеру морального і нормативу можуть набувати як позитивні норми —що зобов'язують людину до здійснення певних вчинків так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевиявлення людини. Перші норми моралі увійшли у людську свідомість у формі заповідей (норм, відносно яких існує переконання, що вони походять від певного авторитету). Інші, суто ситуаційні моральні норми межують з правилами етикету й зовнішньої культури поведінки.

Типи моральних норм: заборони і взірці. Моральні норми мають спільні рисі оперативність, здатність до універсалізації, нормативність, ціннісність, оцінювальність.

Мораль має дві сфери: моральну практику і моральну свідомість.