82. Стиль бароко.

Ірраціонально-духовний напрям імпліцитної естетики розвивається як опозиційний по відношенню до надто раціоналізованих аспектів естетики Відродження, класицизму та Просвітництва. Для естетики бароко (її розквіт припадає на XVII—XVIII ст. — цей термін уведений у кінці XIX ст. і походить від італійського Ьагоссо, що означає вигадливий) характерні напружений динамізм, експресивність, драматизм, легкість і свобода духовних потягів, нерідко певна екзальтованість образів, ускладненість художньої форми, аж до естетичної надлишковості та абстрактної перевантаже¬ної декоративності, відсутність будь-якої нормативізації, гранична емоційна інтенсивність, підвищена акцентація на ефектах неочіку-ваності та контрасту. На противагу класицизму теоретики естеТИКИ бароко, спираючись на трактат Декар «Пристрасті душі»(1649) розробили теорію афектації стосовно до мистецьких творів, вони систематично вивчали можливості засобів художньо-емоційного вираження, візуально-символічні потенції емблеми та маски, художні прийоми збудження релігійного благоговіння, поетичного здивування, почуттів величності та страху.