17. Види професійної етики та їх гуманістична спрямованість. Призначення професійної етики. Конфлікти та протиріччя між професійною та моральною етикою.

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елемен­том людської діяльності, сама діяльність людей у всій її різно­манітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види люд­ської діяльності, де висуваються надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно нею займаються. Це стосу­ється тих видів діяльності, які здатні породжувати дуже гострі моральні колізії, що при інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії мають місце перш за все, там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи, честі й гідності людини, де моральні якості спеціаліс­та набувають вирішального значення, де доля одного може значною мірою залежати від моральної спроможності іншого. Більш того, в деяких професіях навіть сама професійна спро­можність спеціаліста багато в чому залежить від його мо­ральних якостей. Це, перш за все, стосується праці лікаря, юриста, вчителя, керівника, військового, дипломата, журна­ліста і т. п.

Отже, йдеться про медичну, юридичну, педагогічну, війсь­кову, дипломатичну, журналістську етику. Саме в цих сферах діяльності особливо велика залежність однієї людини від ін­шої, і результати професійної діяльності однієї можуть мати доленосне значення для іншої. До представників названих професій суспільство висуває підвищені моральні вимоги не через їх масовість, а тому, що їх діяльність пов'язана безпосе­редньо з людьми, їх інтересами. Однак професій, де «об'єктом праці» виступають живі люди, чимало, і за змістом діяльності ці професії різні. У зв'язку з цим є необхідність їх розподіли­ти, по-перше, на професії обслуговуючої праці (перукарі, продавці, офіціанти, поштарі та ін.), де багато професійних приписів, вимог, що мають обов'язковий характер, але вони не є власне моральними; по-друге — професії, де укорінилися традиції, сформувалися елементи морально-психологічного характеру, де моральні засади становлять не лише умову ус­пішного здійснення професійної діяльності, а й є внутрішнім її компонентом (лікарі, вчителі, юристи, журналісти, дипло­мати та ін.). Головною ознакою цих професій виступає мож­ливість «вторгнення» у духовний світ людини, у її долю, що і породжує особливі моральні колізії, які тягнуть за собою зміну субординації моральних вимог. Для регуляції цих колізій окрім загальнолюдських моральних цінностей, потрібні ще додаткові спонукання у вигляді підвищених моральних вимог, що й викликає до життя необхідність нових видів професійної етики.

У трудовій діяльності юриста, лікаря, дипломата, педагога, керівника будь-якого рівня, більше ніж в якійсь іншій, су­спільство бере до уваги не тільки рівень освіти, обсяг спеціаль­них знань, вмінь, навичок, а й моральні якості працівника, під якими розуміють стійкі вияви моральної свідомості в пове­дінці і вчинках. Тут моральне «обличчя» посідає особливе міс­це, іноді воно відіграє головну роль у вирішенні професійних завдань.

У суспільстві, не дивлячись на те, що в основі конкретних обов'язків представників тієї чи іншої професії лежать одні й ті самі вимоги загальної моралі, існують все ж і специфічні моральні вимоги. Наприклад, для лікаря основною морально­го вимогою є чуйне, уважне, турботливе ставлення до хворого, охорона здоров'я і життя людини; для вчителя — любов до ді­тей і усвідомлення відповідальності перед суспільством за ви­ховання підростаючого покоління. Професійний обов'язок вченого полягає в сумлінних пошуках істини, об'єктивності наукової аргументації, у слркінні прогресу людства; представ­ників правосуддя — у максимальній справедливості («юсти­ція» буквально означає «справедливість»), непідкупності, не­ухильній вірності духу закону, об'єктивності в аналізі матеріалів слідства, дотримання почуття міри й такту при проведенні допиту свідків, нерозголошенні таємниці слідства тощо. Звичайно, можуть виникнути заперечення, що, мовляв, всі вказані вище вимоги не є суто специфічними, що всі люди повинні чуйно та уважно ставитися один до одного, бути чес­ними, правдивими, справедливими тощо. Безумовно, це так, але якість чуйності, гуманності, відповідальності у представни­ків різних професій не тотожна, вона має свою специфіку і нюанси. Наприклад, у професії медика чуйність, гуманність набуває у вищий мірі належного характеру, високої і багато­гранної міри моральної відповідальності, тобто саме ці якості у лікаря мають бути особливо розвинутими. У діяльності ж юриста чи військового чуйність і гуманність можуть набути іншої форми, не схожої на медичну. Звідси поведінка лікаря, який приховує від хворого характер його хвороби, морально виправдана, а омана з боку слідчого як тактичний прийом з метою розкриття злочину неприпустимий. Візит лікаря до тяжко хворого додому — вчинок високоморальний, а ось поведінка адвоката, який пропонує обвинуваченому свої по­слуги за власною ініціативою, розглядається як аморальна. Однак якими б додатковими вимогами до поведінки людей не відрізнялись професійні групи, ці вимоги будуть мати відпо­відний аналог у загальному моральному кодексі. Тут важливо правильно розставити акценти і бачити те головне, що визна­чає специфіку морально-професійних відносин.

Отже, зазначимо, що всі види професійної етики спрямо­вані на планомірне використання трудового потенціалу для забезпечення соціального і морального прогресу. Суспільство, яке свідомо реалізує свої моральні можливості, піклується про своє моральне здоров'я, прагне стати морально чистішим, не повинно залишати поза увагою специфічні властивості профе­сійної моральності, прогнозувати можливі зміни в ній, шляхи й методи вдосконалення. У міру своєї науковості професійна етика може і повинна виразити самоцінність морально-про­фесійних нормативів у науково обгрунтованих положеннях, причому так, щоб кожний фахівець міг зробити оптимальний вибір цінностей, дій, поведінки, який підносив би його про­фесійну діяльність, його як особистість, викликав потребу в такому устрої морального життя, котрий базується на загаль­нолюдських цінностях.