Запитання до теми 5

1. Охарактеризуйте форми, у яких здійснюється мовленнєве спілкування.

2. Обґрунтуйте назви моделей породження мовлення.

ТЕМА 6. МЕТАКОМУНІКАЦІЯ

1. СУЧАСНІ НАПРЯМИ АНАЛІЗУ МЕТАКОМУНІКАЦІЇ

Термін “метакомунікація” був введений у філологічний науковий ужиток у середині 60-х років ХХ ст. П. Вацлавіком, який розглядає метакомунікацію як комунікацію про комунікацію, розуміючи під цим отримання інформації, але не на змістовному рівні, а на рівні формування “особистого сприйняття співрозмовника”, тобто на рівні, на якому комуніканти інформують один одного про своє ставлення [Watzlawick, с. 40, 63, 83].

На часі існують різні тлумачення компонента “meta”: “meta – prefix used in terms for constructs or investigations on a higher plan or of a higher order of abstraction” (префікс, який вживається у термінах для позначення явищ або досліджень вищого плану або порядку абстракції) [OCDL, с. 304]. В інших джерелах “мета” визначається як “prefix technical beyond the ordinary or usual” (префікс, який трапляється у технічних термінах для позначення явищ, що виходять за межі ординарного або звичайного) [LDCE, с. 896]. “Мета” – префікс, який означає “змінений у позиції”, “понад”, “вище”, “який перевершує” [Watzlawick, с. 286]. За словами автора, він належить до галузі знань про сферу знань або до сфери дослідження, наприклад, метаматематика, метакомунікація. Усі наведені дефініції свідчать про те, що даний префікс притаманний складним явищам, які виходять за межі звичайного.

У лексикографічних виданнях (“Лінгвістичний енциклопедичний словник”, “Сучасна лінгвістика”, “Філософський енциклопедичний словник”, “Психологічний словник” та ін.) відсутнє тлумачення терміна “метакомунікація”. Зазначений метазнак являє собою маловивчену сферу наукових досліджень. В електронних словниках (http://slovari.yandex.ru/) наводяться однакові визначення метакомунікації як “зв’язків, які існують між партнерами з комунікації, крім змісту комунікативного процесу”.

Термін “метакомунікація” був уведений в науку американськими дослідниками Дж. Рушом та Г. Бейтсоном [Ruesch J., Bateson G., 1951], які займалися дослідженням особливостей комунікації при захворюванні шизофренією та дійшли висновку, що у тих, хто страждає від даного захворювання, відсутня здатність до розрізнення логічних типів, тобто у них не формуються метакомунікативні навички. З другої половини 50-х років XX ст. Г. Бейтсон зосереджує зусилля на вивченні явища метакомунікації, даючи йому несподіване для того часу трактування. Предметом спеціальних досліджень стає метакомунікація у тварин, зокрема комунікативні аспекти ігрової поведінки. Дослідження шизофренії та ігрових форм конфлікту у тварин привели Г. Бейтсона до висновків про статус метафори в комунікації. У кінці 60-х років XX ст. учений робить спробу синтезувати результати своїх досліджень. Підсумком цього синтезу стала найважливіша його праця “Steps to an Ecology of Mind” (“Східці до екології розуму”), яка містить нариси з проблем епістемології, теорії систем, екології та ін. Г. Бейтсон описує міждисциплінарний характер своїх ідей: “не тільки у звичному та простому сенсі обміну інформацією за межами дисципліни, але й у фіксуванні зразків, які є загальними для багатьох дисциплін” [Bateson G., с. 1].

Незважаючи на те що термін “метакомунікація” був уведений більше піввіку тому, за цей час з’явилося лише декілька праць, які аналізують це явище. Так, метакомунікація досліджується: 1) як комунікація про комунікацію, як авторський коментар до особистого тексту [Вежбицка]; 2) як інформація про спосіб викладення інформації у тексті, як ключ до його декодування [Шрейдер, с. 5]; 3) як засіб гіперсинтаксичного членування та когезії тексту [Матулевич, с. 80]; 4) як спосіб вираження думок, форма викладення, як ставлення співрозмовника до вибраного мовленнєвого оформлення [Девкин, с. 42]; 5) як зворотний зв’язок стосовно того, що адресат отримав повідомлення та зрозумів його правильно [Goffman, с. 38]; 6) як мовленнєва дія самоконтролю, або операція змістовного контролю та корекція особистого висловлення, яка пов’язана з вирішенням завдань породження мовлення, виправлення помилок та неточностей при спілкуванні у міру розвитку дії [Пименов, с. 10, 18]; 7) як комунікація, що супроводжує змістовну комунікацію та призначена регулювати мовленнєве спілкування засобами самої мови [Почепцов, с. 52; Чхетиани, с. 6]. Більш близьким нам є останній підхід до розуміння метакомунікації, оскільки, на наш погляд, метакомунікативні одиниці мови так чи інакше здійснюють реальне, активне регулювання процесу спілкування. Мовленнєвий контакт ми визначаємо як фізичний канал та психологічний зв’язок між комунікантами.

П. Вацлавік, Дж. Бівін та Д. Джексон уперше перенесли термін “метакомунікація” із сфери психотерапії у сферу міжособистісного спілкування. П. Вацлавік та його співавтори визначають метакомунікацію як комунікацію про комунікацію між двома мовцями або групою мовців і називають її відносним аспектом інтеракції: метакомунікація – “це те, як я бачу себе, те, як я бачу тебе, та те, як, на мою думку, ти бачиш мене” (“this is how I see myself, this is how I see you, this is how I see you seeing me…” [Watzlawick, с. 53]. У результаті П. Вацлавік та його колеги дійшли висновку, що метакомунікація є універсальною категорією, властивою будь-якому виду спілкування.

Ф. Шульц фон Тун вважає, що метакомунікація – це інтерпретація того, як ми спілкуємось один із одним та як сприймається наше повідомлення, а також сортування сигналів, які отримуємо, та наша реакція на них [Schulz von Thun].

Щоб донести до читача значення метакомунікації, С. Таббс та С. Мосс наводять таку ситуацію, типову для сімейних стосунків: “Якщо ми говоримо матері: “Скажи йому, щоб він займався своєю справою!” та вона відповідає: “Мені б хотілось, щоб ти перестав сваритися. Ти робиш це все частіше і частіше, мені це не подобається”. Ми бачимо, що мати відповідає не на зміст зауваження, а на те, як це зауваження було зроблено. Змістом її комунікації є сама комунікація” [Tubbs, с. 117]. Інакше кажучи, мати здійснює метакомунікацію. Іншими прикладами метакомунікації, які наводяться тими самими дослідниками, є висловлення типу “I thought you had excellent examples”, “You could have brought out your central idea more explicitly” та ін. (там само).

Дж. де Віто визначає метакомунікацію як комунікацію, яка спрямована на інші види комунікації (“communication that refers to other communications”), як комунікацію про вербальне та невербальне спілкування [Vito, с. 136]. Так, де Віто наводить ситуацію, в якій під час розмови з молодим чоловіком дівчина скаржиться на те, що він її неуважно слухає, тому що не дивиться на неї [там само].

Розглядаючи термін “метакомунікація” з точки зору лінгвістичної природи даного терміна, А. Вежбицька розуміє його як “авторський коментар до тексту” [Вежбицка, с. 402-421]. Г.Г. Почепцов, виходячи з положень психолінгвістики та прагмалінгвістики, називає метакомунікацію комунікацією, яка супроводжує комунікацію, метою якої є регулювання мовленнєвого спілкування засобами мови [Почепцов, с. 52]. Цю думку поділяють К. Діандіа та Л. Бакстер, які дійшли висновку, що метакомунікація найчастіше здійснюється з метою налагодження стосунків [Dindia]. В.В. Стрибіжев вважає, що мовленнєві кліше реалізують “реальне, активне регулювання процесу спілкування шляхом встановлення, підтримання або розмикання мовленнєвого контакту” [Стрибижев, с. 46]. Він доходить висновку, що поняття метакомунікації припускає, що головною функцією таких регулятивних висловлень є метакомунікативна функція.

На думку Р. Якобсона, метакомунікативна функція полягає у встановленні, підтриманні або перериванні комунікації, перевірці каналу зв’язку (“Алло, ви мене слухаєте?”), привертанні уваги партнера зі спілкування, а також прагненні впевнитися у тому, що він уважно слухає. Ця спрямованість на контакт, або у термінах Б. Маліновського фатична функція, здійснюється за допомогою обміну ритуальними формулами або навіть цілими діалогами, загальна мета яких – підтримання комунікації [Якобсон, с. 198; Malinowski, с. 298]. Метакомунікативна функція – це функція мовлення, яка забезпечує соціально прийнятне, ситуативно детерміноване, ефективне спілкування щодо реалізації комунікативних намірів мовця, а також психологічно комфортний перебіг комунікативного акту на всіх його етапах. Метою фатичної комунікації є підтримання контакту, у той час як метакомунікація спрямована на регулювання ходу комунікативного процесу.

Найчастіше метакомунікація аналізується на матеріалі міжособистісних стосунків. М. Патч доходить висновку, що метакомунікація між друзями менш напружена на відміну від метакомунікації між незнайомими або малознайомими людьми [Patch, с. 44]. Вивчаючи метакомунікацію, вчені аналізують імпліцитні та експліцитні прояви даного явища, намагаються встановити наявність зв’язку між залученням до метакомунікації та почуттям задоволення від стосунків. М. Перлмуттер вважає, що метакомунікація супроводжує передачу всіх повідомлень та часто відбувається на неусвідомленому рівні. “Навмисна” метакомунікація, на їх думку, має місце, коли комуніканти свідомо говорять про реляційний контекст своїх повідомлень [Permutter, с. 19].

Л. Бакстер та С. Булліс стверджують, що половина “переломних моментів” у розвитку романтичних стосунків не обходиться без здійснення експліцитної метакомунікації між партнерами. Ці дослідники висловлюють ще одну важливу ідею: ні згода між партнерами, ні експліцитна метакомунікація не мають ніякого зв’язку з почуттям задоволення від взаємостосунків [Baxter]. Протилежної точки зору дотримується Т. Манн. Досліджуючи зв’язок між метакомунікацією та почуттям задоволення від романтичних стосунків, дослідник доходить висновку, що цей зв’язок є прямим та позитивним: чим частіше здійснюється метакомунікація, тим міцніші взаємостосунки. Метакомунікація, на думку вченого, може бути ключем до саморозкриття та відвертості, до поліпшення взаємостосунків. Крім того, дослідник фіксує залежність метакомунікації від тривалості стосунків та віку: з плином часу в молодих пар спостерігається менший ступінь залучення до метакомунікації [Mann, с. 47].

Цікавими є твердження вчених про зв’язок метакомунікації та гендеру. Р. Бернетт висловлює думку про те, що жінки міркують про комунікацію частіше, ніж чоловіки, і в бесідах про романтичні стосунки почувають себе комфортніше [Burnett, с. 89]. Базуючись на статистичних даних, Л. Ацителлі підтверджує думку про те, що жінки проводять більше часу за розмовами про досвід спілкування з протилежною статтю, ніж чоловіки [Acitelli, с. 104].

При аналізі метакомунікації у контексті інтимних стосунків Х. Ньюман стверджує, що вона є повідомленням, яке свідчить про те, з яким наміром людина відправляє інформацію та як, на його думку, на цю інформацію повинен відреагувати її співрозмовник. Крім того, на думку дослідника, метакомунікація дозволяє мовцю характеризувати свої стосунки з партнером з комунікації. При цьому інтерпретація метакомунікації адресантом та адресатом може не збігатися [Newman, с. 124-125].

Дослідження метакомунікації про сімейні стосунки свідчать, що по-різному використовуються типи непрямої мови. Існують розбіжності між використанням метакомунікації батьками та матерями. У результаті вони доходять висновку, що непряма мова частіше використовується матерями, ніж їх чоловіками або дітьми [Ely, с. 125].

Таким чином, при вивченні метакомунікації аналізуються такі фактори, як ступінь знайомства партнерів зі спілкування, тип спілкування, тривалість взаємостосунків, вік, гендер. Слід підкреслити наявність розбіжностей та суперечностей висновків у працях різних учених. Цей факт пояснюється тим, що в науковому осмисленні та аналізі метакомунікації вітчизняними і зарубіжними дослідниками залишається низка лакун для подальшого дослідження.

Усі вищезгадані визначення метакомунікації, незважаючи на гетерогенність тлумачень даного терміна, мають загальну рису – акцентують позитивний вплив метакомунікації на взаєморозуміння учасників спілкування. Функціональне призначення метакомунікації простежується насамперед у відновленні або профілактичному підтриманні згоди між партнерами з комунікації. Ідентичну функцію має інше мовленнєве явище – фатика. Фатичне спілкування не має компонента змістовної комунікації та є метакомунікативною інтеракцією [Чхетиани 1987, с. 14].