Фатична метакомунікація

Термін “фатична комунікація” був уведений у науковий вжиток англійським етнологом Б.К. Малиновським у 1923 році, який при вивченні мовленнєвої поведінки представників одного з маленезійських племен звернув увагу на те, що мовчання сприймається як знак ворожнечі, що мовлення незалежно від його тематичного змісту та спрямованості знімає неприємну напругу, яка виникає між людьми. Після привітання йде потік мовлення, безглуздих висловлень, перелік нічим не пов’язаних подій, коментарі очевидного [Malinowski, 1953, с. 297-332]. Б. Малиновський доходить висновку, що комунікативні акти такого роду (phatic communion) відіграють найважливішу роль у соціумі, сприяючи встановленню психологічного контакту між членами одного суспільства [там само, с. 315].

Фатична функція є однією з фундаментальних функцій мови, оскільки саме в ній виявляється її основне призначення – бути засобом спілкування, залучати до приємної ввічливої мовленнєвої взаємодії, створювати дружні зв’язки, при цьому не маючи на меті передачу думок, ідей, інформативних повідомлень [Malinowski, 1972, с. 151-152]. Учений пропонував розглядати одиниці фатичної комунікації як неінформативні повідомлення, якими співрозмовники обмінюються з метою підтримання контакту – з поваги, із ввічливості, для того, щоб перервати мовчання, тобто метакомунікативні одиниці – це засоби, які призначені обслуговувати процес ведення розмови [там само].

Фатика у більшості праць описується як “звичайна дружня розмова” [Joos], “світська розмова” (small talk) [Ball], “розмови ні про що” [Leech]. Фатичні комунікативні акти, на думку П. Браун та С. Левінсона, являють собою особливу стратегію мовленнєвої ввічливості, оскільки у процесі ведення розмови “на загальну тему” демонструється інтерес до особи партнера зі спілкування, підкреслюється спільність інтересів адресата та адресанта і, як наслідок, мінімізується втрата, зазнана особою співрозмовника [Brown P., Levinson S., с. 154].

Фатична метакомунікація розуміється як вступ у розмову, яка має на меті сам факт спілкування. Це не інформативне спілкування, тобто не таке, що має на меті повідомити щось життєво важливе [Винокур]. У фатичній ситуації співрозмовники не “напружують” мисленнєві процеси, як при інформативному спілкуванні, а лише обмінюються словесними “погладжуваннями” [Берн, с. 27]. У фатичній ситуації превалює індексальна інформація, а когнітивна (фактуальна) інформація служить лише для того, щоб зробити мовленнєву взаємодію ситуативно осмисленою [Азнабаева, с. 88]. Таке тлумачення віддзеркалює нормовану, етикетну поведінку учасників комунікативного акту.

Подібність функціонального призначення метакомунікативних та фатичних явищ мови призводить до термінологічної плутанини: терміни “фатична комунікація” та “метакомунікація” часом ототожнюються та можуть замінювати один одного. Разом із цим у ланцюжку лінгвістичних досліджень відзначається, що “згода”, яка встановлюється в інтеракції шляхом фатичних та метакомунікативних одиниць, має неоднаковий характер. У роботах, присвячених проблемі метакомунікації, розрізняють два види “згоди” – між партнерами зі спілкування (Übereinstimmung in der Sache) та згоду стосовно процесу комунікації (Übereinstimmung in bezug auf Kommunikation) [Meyer-Hermann, с. 85]. Міжособистісна згода означає встановлення та профілактичну підтримку атмосфери психологічної близькості протягом усього процесу комунікативної взаємодії. Згода стосовно процесу комунікації полягає у прийнятті обома учасниками інтеракції фізичних, цільових, статусно-рольових параметрів акту комунікативної взаємодії. Фатика спрямована на досягнення міжособистісної згоди, метакомунікація – на встановлення “згоди” стосовно процесу комунікації. Позитивний ефект фатичної метакомунікації має місце, якщо міжособистісні стосунки учасників спілкування у процесі інтеракції були психологічно комфортні. Про позитивний ефект метакомунікації можна говорити у разі, якщо мовленнєвий акт пройшов успішно, тобто був розпочатий, продовжений та припинений ініціатором спілкування при усвідомленні тим, хто слухає, який мовленнєвий акт був здійснений.

Спілкування за допомогою мови передбачає не тільки спрямованість мовлення (від адресанта на адресата), але й відповідну спрямовану уважність на обличчі, яке є адресатом мовлення, до висловлень мовця. Включення або переключення уваги на мовлення потребує певних зусиль з боку адресата та відомої затрати часу на це. Раптове, при невключеній увазі адресата мовлення може бути не сприйняте адресатом взагалі або сприйняте неповністю. З метою запобігти подібним втратам при спілкуванні адресанти реалізують у своїй мовленнєвій діяльності фатичну метакомунікативну функцію мови [Почепцов, с. 52]. Дослідження даної функції полягає у вивченні того, якими мовними засобами, спираючись на які мовні “віхи” або сигнали, партнери зі спілкування досягають розуміння та взаєморозуміння, керують діями один одного, уникаючи комунікативних невдач, передбачаючи та запобігаючи їм [Чхетиани, с. 100].

Отже, залишаємо за метакомунікативною функцією особливий статус функції мовлення, яка забезпечує соціально прийнятну, ситуативно детерміновану, ефективну та психологічно комфортний перебіг комунікативного акту на всіх його етапах, тобто на всіх етапах фатичної метакомунікації.

Терміном “метакомунікація” позначається план забезпечення ефективності актів мовленнєвого спілкування в аспекті комунікативної контактності учасників інтеракції, протиставлений плану передачі та приймання актуальної інформації (повідомлення) – комунікації. Одиницями метакомунікації при такому тлумаченні терміна визнаються висловлення, які спрямовані на організацію та підтримку перебігу мовленнєвої взаємодії [Гурочкина; Почепцов; Чхетиани]. Метакомунікація у такому розумінні реалізує фатичну функцію мови у класифікації мовленнєвих функцій Р. Якобсона, що дозволяє дослідникам застосовувати відносно неї термін “фатична метакомунікація” [Почепцов; Чхетиани], хоча основною функцією мови є комунікативна функція, на базі якої виникають інші функції мови.

Метакомунікативна функція у нашому розумінні – це та функція мовлення, яка забезпечує соціально прийнятне, ситуативно детерміноване, ефективне спілкування стосовно реалізації комунікативних намірів мовця, а також психологічно комфортний перебіг комунікативного акту на всіх його етапах. Ситуативна детермінованість пов’язана з тим, що залежно від характеру екстралінгвальної дійсності комунікантам доводиться здійснювати постійний відбір оптимальних метакомунікативних одиниць для реалізації своїх комунікативних намірів. Від оптимальності подібних висловлень, а також від того, наскільки слухач схильний до сприйняття повідомлення мовця, залежить успіх мовленнєвого спілкування для його ініціатора.