2. Категорія «потворне»: аналіз і оцінка її значення в естетиці.

Категорія «потворне» - одна з головних естетичних категорій. Входить у протиставлену пару із категорією «прекрасне». Різні філософи до цієї категорії ставилися по-різному. Наприклад, Тома Аквінський вважав потворним недолік краси. Він говорив, що говорити про потворне можна вже тоді, коли втрачається нехай найменша цілісність та пропорційність. Разом із розподіленням краси на фізичну, інтелектуальну та моральну Тома й потворне представляє у цих самих трьох видах. Скелет – приклад чи, навіть, еталон фізичного потворного, софіст – інтелектуального, а сатана – морального. Категорія «потворне» з’явилася набагато раніше за Середньовіччя і завжди була однією з головних естетичних категорій. Пізніше, екзистенціалісти, відійшовши від поняття краси та категорії «прекрасного», узяли за центральну категорію «потворного». Й підходять да екзистенції потворного, підлого й аморального.

2. Еспресіонізм: історія і теорія художнього напрямку.

БІЛЕТ 19

1. Понятійний апарат естетики: гармонія і міра.

2. Проблема предмету мистецтва.

3. Екзистенціалістська естетика: загальна характеристика.

Термін «екзистенціалізм» походить від латинського слова existentia, що у перекладі означає існування. Нині термін вживається у декількох значеннях. Деякі науковці вживають його лише у розумінні літературної течії 20ст. Представниками цього напряму є Камю, Хайдеггер,Кафка, Жан Валь, Симона Бовуар, Мерло-Понті, Сартр, Ясперс та інші. Під впливом цього філософсько-естетичного напряму розвиваються деякі художні течії, тенденції, жанри та види мистецтва: «новий роман», «театр абсурду». Екзистенціалізм – явище неоднорідне. Наприклад, Ясперс та Хайдеггер не тільки ірраціоналісти, відкриті вороги науки, але такі ж відкриті антикомуністи. У сучасному екзистенціалізмі усі ірраціоналістичні тенденції наче об’єдналися в одне ціле. Вихідним пунктом є категорія існування («екзистенція»). Таке існування, позбавлене будь-якої якісної визначеності, протиставляється зовнішньому світу, соціуму, воно абсолютизується, перетворюється у дещо таке, що володіє власним, абсолютно незалежним життям. Світ уявляється екзистенціалістами ворожим, чужим, таким, що може посягати на індивідуальність і погрожувати людині. Згідно з їх точкою зору, людина постійно живе у страху, перебуває у тривозі. Людське існування розпадається на «особисте» та «неособисте». У реальних зв’язках із світом людина веде «неособисте існування». Справжнє існування є абстрактним й позбавлене зв’язків із зовнішнім світом. Екзистенціалісти заперечують будь-які об’єктивні закономірності. Всюду панує хаос та абсурд. Навіть існування людини є абсурдним. Нема прогресу та цінностей. Людина покинена у світі, тому вона постійно відчуває страх та безнадійність. Лише у пограничній ситуації, заякою простягається небуття, перед обличчям смерті, відбувається інтуїтивне прозріння й проникнення в «екзистенцію». У змальованій екзистенціалістами картині світу нема ніяких цінностей, нема місця красі чи величі. Екзистенціалісти, фактично, зруйнували основу естетичного – красу людини. Вони переходять до екзистенції потворного, аморального. Екзистенціалісти приділяють увагу також і теоретичним проблемам мистецтва. Але нічого принципово нового у дека данську епоху вони не внесли: суб’єктивізм, антигуманізм, боротьба з реалізмом – все це вже було сформовано до них. Художні образи, як вважає Хайдеггер, не мають об’єктивного змісту. Художня творчість, на його думку, є одночасно і «створення буття». Між дійсністю, мовляв, та витвором мистецтва нема різниці, адже і те, і інше стосується сфери духовного. Камю ж,наприклад, взагалі заперечує існування людської краси та величі і ніби задає три питання: 1. Чи варто проживати життя?(самогубство як вихід)2. Як можливо вийти із кола абсурду? 3. Праця «Міф про Сізіфа»(праця як віддалення від екзистенції). Кожен із представників цього напряму задавався питанням щодо подолання екзистенції. От у Камю, як вказано вище, виходом є робота, а Ясперс вважав, що виходом із екзистенції є власна родина.

БІЛЕТ 20