logo search
Витоки і сутність етичних поглядів Г.С. Сковороди

1.3 Основні віхи життя та творчої діяльності Г.С. Сковороди

Завершення доби бароко в історії української культури було позначено появою чи не найзначнішого в історії філософської думки України вчення, творцем якого був видатний філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог Григорій Савич Сковорода

Народився він 22 листопада (3 грудня) 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сімї малоземельного козака. З дитячих років Сковорода виявив схильність до літератури та музики. Здобувши початкову освіту у сільського дячка в рідному селі, наділений неабияким розумом Сковорода у 1734 р. вступив до Києво-Могилянської академії, де одразу «…превзошелъ сверстниковъ своих усп?хами и похвалами» (3. С. 51). З цим учбовим закладом повязано понад десять років його життя.

Перебування в Академії Сковорода завершив у 1753р. Навчання тричі переривалось. Наприкінці 1741 р. Сковороду було зараховано співаком придворної капели у Петербурзі. Під час подорожі імператриці Єлизавети до Києва 1744 р. він повертається до Академії і продовжує навчання, але ненадовго. У серпні 1745 р. у складі місії, яку очолював генерал Вишневський, Сковорода відїжджає до Угорщини. Разом з місією він побував в містах Австрії, Угорщини, Словаччини. Повернувшись з Угорщини 1750 р., Сковорода певний час викладає поетику у Переяславській семінарії. Але після конфлікту з місцевим єпископом, незадоволеним прогресивними нововведеннями, реалізованими в курсі поетики Сковородою, його було виключено з семінарії і протягом 1751 - 1753 р. він знову перебуває в Академії. Цей період життя позначений здобуттям освіти й життєвих вражень, що, зрештою, визначили характер і спрямування його подальшої філософськой творчості.

Для нього найбільш близькими були ідеї німецького пієтизму і містицизму, особливо - німецький письменник-містик Якоб Беме. Дуже цінною для Сковороди стала подорож на Захід, де він знайшов і негативні риси західного суспільства - перебільшена увага до матеріального комфорту та ідей скептицизму. Він також засуджував зростаючу секуляризацію західної культури. «Немовби у відповідь на ці тенденції, Сковорода ще більше заглиблюється в Біблію, яку вважав ключем до розуміння буття». (див. 5, с. 333)

У 1753 Сковорода повертається на Україну і починає викладати поетику в Переяславській семінарії. Але його методи викладання приводять до суперечностей з ректором - єпископом Іваном Козловським, тому філософ залишає семінарію.

Свою викладацьку діяльність Сковорода продовжує як домашній вчитель і вихователь сина заможного поміщика Степана Томари. Але вона також переривається через неприйняття педагогічних методів філософа. «Сковорода начал больше воздЂлывать сердце молодаго воспитанника своего и, разсматривая природныя склонности его, помогать только природЂ в ращеніи направленіем легким, нЂжным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум его науками <…> В одно время, розговаривая он с воспитанником своим и видя любовь его к себе, а посему и обращаясь с ним откровенно и просто, спросил его, как он мыслит о том, что говорили. Воспитанник на тот случай отвЂчал неприлично. Сковорода возразил ему, что он мыслит о сем, как свиная голова. Служители тотчас донесли госпожЂ, что учитель называет шляхетскаго сына их свиною головою. Мать раздосадовала, разжаловалась супругу, требовала мщенія за таковую дерзость. Старик Тамара, зная внутренно цЂну учителя, но уступая настоянію жены, отказал ему от дому и должности и при отпускЂ его, в первый раз заговоря с ним, сказал ему: «Прости, государь мой! МнЂ жаль тебя!» (4, с.442)

З 1769 р. мислитель обирає долю мандрівного філософа, відмовляючись від будь-яких офіційних посад. Сковорода побував у багатьох містах і селах Слобідської та Наддніпрянської України і поза її межами. На цей час припадає період його активної філософської творчості. Наприкінці 60-х років створено перший філософський діалог «Наркіс. Разглагол о том: узнай себя». В ньому підіймається тема самопізнання, яка є центральною в творчості Сковороди.

На початку 70-х створено три діалоги: «Беседа, наречення двое», «Беседа 1-я, наречення Observatorium», «Беседа 2-я, нареченная Observatorium Specula». В них розробляється вчення про дві натури.

Наступний цикл діалогів, який складається з чотирьох творів, присвячується проблемі щастя. Це «Діалог, или разглагол о древнем мире», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Кольцо», «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира».

У наступних своїх діалогах Сковорода обґрунтовує своє етичне вчення, розвиваючи вчення про дві натури і три світи, про сродну працю, щастя тощо. Останній свій діалог - «Потоп змиін», він написав у 1791 р. В цьому діалозі підсумовуються головні ідеї, що складають зміст філософської позиції мислителя.

Помер Г.С. Сковорода на 72-у році життя 29 жовтня (9 листопада) 1794р. в селі Пан-Іванівці (нині - Сковородинівка) на Харківщині.

На могильному камені, згідно із заповітом, написано слова, що визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії великого мислителя: «Світ ловив мене та не впіймав».