2.1 Основні етичні поняття Г.С. Сковороди

Реальність для Сковороди - моністичне буття, гармонійна взаємодія трьох світів: макрокосму, мікрокосму та символічного світу Біблії. «Суть же тры мыры. Первый есть всеобщій и мыр обительный, гдЂ все рожденное обитает. Сей составлен из безчисленных мыр-мыров и есть великій мыр. Другіи два суть частныи и малыи мыры. Первый мікрокозм, сирЂчь -- мырик, мирок, или человЂк. Вторый мыр симболичный, сирЂчь Библіа.» (13, с. 137)

Кожен з трьох світів - це єдність двох натур: «видимої» та «невидимої». «Весь мыр состоит из двоих натур: одна видимая, другая невидима. Видима называется тварь, а невидимая -- бог. Сія невидимая натура, или Бог, всю тварь проницает и содержит, вездЂ и всегда был, есть и будет.» (15, с. 145-146)

Макрокосм в видимій натурі - це природний світ відчутих речей та явищ (матерія), але насправді це пуста видимість, тінь невидимої, справжньої натури - Бога. Великий світ Сковорода називає старим, тому що всі його вже знають. Він «есть тЂнію новаго». Новий світ може відкритися лише тим, хто бачить невидиме, він є вічним, неземним, а старий світ - мінливим, перебуваючим в постійному русі. Отже макрокосм є за своєю будовою антиномічним, суперечним. Він складється з двох світів - старого (видимого) та нового (невидимого). Сковорода вважає, що світ є необхідною властивістю Бога, як тінь є необхідною властивістю яблуні, як зазначено в роботі філософа «Діалог, или разглагол о древнем мірЂ».

Макросвіт твориться Богом, і є матеріальним. «Как же ты дерзнул сказать, что при разбитіи черепа сосуд пропал? СмЂешь ли сосуд утвердить на прахе, а не в богЂ? Кая твердость быть может в том, что всеминутно подвержено развалинам и перемЂнам? Не божій ли невидимый перст содержит в стЂнах прах? Не он ли голова в стЂнах? Не стЂна ли вЂчна, если главное начало ея вЂчное?» (13, с. 169-170). Така трактовка макросвіту як матеріального світу ближча до ідеалізму Платона, ніж до матеріалізма Демокріта. Макросвіт таким чином допомагає людині пізнати Творця, що приносить їй істинне щастя (див. 5, с. 336)

Найбільше уваги Сковорода приділяє мікрокосму, бо в центрі його філософії - проблема людини. Вона розглядається у процесі переображення її на шляху до пізнання Бога.

Мікрокосм також складається з двох натур - видимої (телесної) та невидимої (внутрішнью). Як і старий світ є тінню нового, так і тілесна людина є тінню внутрішньої, істинної. Єством невидимої натури, внутрішньої людини є Бог. «Его невидима сила вся исполняет и всЂм владЂет.» (12, с. 163). Невидима натура домінує над видимою. Філософ ототожнював істинну людину у вищому прояві її духовності і Бога: «А видь истинный человЂк и бог есть тожде.» (14, с. 172)

Між макрокосмом і мікрокосмом існує посередник, третій світ, світ символів - Біблія. Мислитель також бачить в ній дві натури. В своїй роботі «Діалог. Имя ему -- Потоп зміин», Сковорода називає Біблію… «змією»! Це її видима натура - предметна образність та буквальне читання. Якщо читати її буквально, то вона «во многих мЂстах безстудно и вредно, без всякаго вкуса лжет. Также нелЂпыя враки и срамныя и небыль шепчет» (13, с.148). Однак є і невидима натура Біблії - це її суть, і дуже важливо правильно її розуміти. Для цього треба алегорично мислити, тоді і проявиться істинна сила Біблії і зникнуть усі протиріччя. Але, що характерно для філософії Сковороди, ці два протилежні аспекти Біблії єдні, антитетичні: «Теперь уже не обинуяся скажу, что бібліа есть и бог и змій»(13, с. 147)

Найважливішим у вченнях Сковороди є поняття щастя. На розробку мислителем концепції щастя мали вплив грецькі філософи, Епікур і стоїки. Але філософ не погоджується з твердженням про тотожність щастя з апатією, тобто відсутністю пристрастей. На його думку, пристрасті треба приборкувати, вони повинні бути поборені волею, знаходитись під контролем розуму. Поняття щастя у Сковороди є позитивним і динамічним. Воно не залежить від зовнішніх змін, людина може бути щаслива завдяки своєму внутрішньому стану. (див. 5, с.337)

Реалізувати шлях до щастя може ще праця, але праця за природними нахилами. Таку працю Сковорода називає «сродною». Досить повно мислитель висловлює свої погляди про її необхідність в байці «Бджола иа Шершень». Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вона така дурна: працює не так на себе, як на інших. Але Бджола не згодна з Шершнем, бо для неї праця -- найсолодша річ «нам несравненно большая забава собирать мед, нежели кушать»(7, с. 126). Бджола пояснює, що вони саме й народилися для того, щоб збирати мед, а жити без цієї праці і досхочу мед їсти -- то для них все одно, що смерть. «А без сего жить и в изобиліи меда есть для нас одна лютЂйшая смерть» (7, с. 126). Саме у «сродній» праці отримує Бджола задоволення, тільки в ній вона відчуває себе щасливою. Філософ порівнює Бджолу з мудрою людиною, а такі люди, як Шершень, на думку мислителя, - паразити. «Шершень есть образ людей, живущих хищеніем чуждаго и рожденных на то одно, чтоб Ђсть, пить и протч. А пчела есть герб мудраго человЂка, в сродном дЂлЂ трудящагося» (7, с.126).

Також Сковорода приділяє увагу і проблемі зла. Він вважає, що благо і зло не є двома сторонами реальності. З його погляду, зло зявилось від безладдя. Воно є аморальною якістю людей, які загубили своє серце і самих себе. Таким чином, проблема полягає в самій людині, в її надмірних бажаннях і незнаннях істинної правди. Зло зявляється, коли люди віддаляються від Бога, обирають непевну дорогу. Такий шлях він називає важким і тернистим. (див. 5, с. 346)

Основне етичне завдання людини за Сковородою полягає в досягненні стану, де б дійсна людина звільнювалася від своєї зовнішності та стала рівна Богові, - це є шлях обожнення. Про обожнення, не вживаючи цього слова, йде мова в першому творі праці «Наркісс». Людина, що пізнає себе, «истаяв от самолюбнаго пламя, преображается во источник»(14, с.154). «Всяк есть тЂм, чіе сердце в нем. Всяк есть там, гдЂ сердцем сам.»(14, с. 154). До теми обожнення також наближується твердження про «приятелювання» з Богом.

Д.І. Чижевський писав, що наука про обожнення або «вподоблення Богові» є платонівською, і її можна також зустріти в головних представників платонізму: Плотіна, Порфірія, Прокла (див. 22, с. 164). Це ще раз доводить те, що філософські та етичні погляди Сковороди повязані з філософськими традиціями античних мислителів.

На думку Сковороди, людина вже має в своєму єстві божественне зерно, тому її задача - усунення перешкод та перепон для свобідного вияву цього єства. Головне завдання етичної чинності - «згода з Богом». «Зовнішня людина» повинна заспокоїтися (див. 22, с. 167).

Науку про обожнення Сковорода звязує з наукою про самоприниження Христове. Символічна смерть - є самоприниженням, самовідреченням, тобто, «зовнішня людина» повинна вмерти. Це є «очищення душі», від душевних елементів, що належать до «зовнішнього» в душі. Основні заповіді Сковороди» «самозменшення», «очищення», «спустошення» та «убивання» себе самого, або своїх пристрастей - є традиційним добром християнської - та ще й платонічної - етики.