2.3. Вплив етичних поглядів Г.С. Сковороди на суспільне та наукове середовище України

Г.С. Сковорода був чи не останнім яскравим виплодом культури українського бароко. Це був час ліквідації Гетьманщини, остаточної втрати Україною автономії, покріпачення селян, яке було здійснене після указів 1763 та 1783 рр. Нова соціальна дійсність суперечила зародженій попередньою добою козацькій людині, в якій привабливо віддзеркалювалися такі риси менталітету, як героїка вояцького подвигу, безоглядне молодецтво, широта душі, романтичні, ліричні поривання, сильні пристрасті, веселощі, гумор. Г.С. Сковорода вирішив зберегти українську духовність. Він спрямував стихію вільної самодіяльності особистості за межі соціального - в сферу духовної реальності, яка свідомо протиставлялась неприйнятій соціальній дійсності.

Нормальний розвиток національної культури потребує якомога органічної узгодженості соціального та духовного життя. Коли соціальне стає перешкодою для розвитку духовного, інтелігенція спрямовує свої зусилля на перебудову цього соціального світу відповідно до вимог духу.

У середовищі інтелектуалів бере верх протилежний сковородинському тип інтелігента з притаманною йому соціальною героїко-революційною, прометеївсько-романтичною спрямованістю. Це й зумовило сумну долю філософсько-теоретичної спадщини Сковороди, яка до кінця ХІХ ст.. залишалась поза сферою серйозного осмислення. Наприкінці ХІХ ст.. український дослідник Багалій писав, що якось мало приділяли уваги творам Сковороди, що більше звертали увагу на його особистість та життя.

Філософія Сковороди залишилась жити, віднайшовши втілення у духовній настанові до самозаглиблення, самопізнання, шляхетного індивідуалізму, прагненні до суверенності внутрішнього життя, що зберігається впродовж всього ХІХ ст. як ознака моральної позиції багатьох представників найрізноманітніших верств українського суспільства. (див. 2. С. 148-150)

Оригінальна постать Сковороди не раз привертала увагу великого російського письменника Льва Толстого. Він писав, що у українського філософа є багато близького в світогляді до нього.

Інтерес до творчості мислителя виявляли М. Коцюбинський, М. Горький, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко та багато інших.

І. Франко писав що у складній, застарілій формі творів мислителя відбилися “… нові ідеї європейської філософії і етики, ті самі ідеї рівності людей, простоти і натуральних взаємин, які у Франції проповідував Руссо”(21, с. 125)