2.2. Основні етичні ідеї Г.С. Сковороди
Філософія Сковороди сфокусована на пошуку шляху до щастя. Саме воно є метою його етики. В своєму трактаті «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» мислитель пише: «НЂт слаже для человЂка и нЂт нужнЂе, как щастіе; нЂт же ничего и легоче сего. Благодареніе блаженному богу.» Сковорода говорить, що щастя - в пізнанні себе, щоб бути щасливою, людина повинна жити в гармонії зі своєю внутрішньою суттю.
Одним з найважливіших понять у вченнях Сковороди є поняття «сродності». Це означає «познать себе, или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частію, себЂ сродною» (17, с. 417). Сродна праця - одна з найважливіших умов досягнення людиною щастя, самоствердження особи. Справжнє щастя можна знайти тільки в реалізації свого покликання. Принцип «сродності» є принципом відповідності тому, вищому, розумному та справедливому началу, що визначає сенс людського буття. У кожної людини є нахил до «сродної» собі справи. До того ж, «сродна» праця є не лише можливою, а й легко здійсненою. «Благодареніе блаженному богу о том, что нужное здЂлал нетрудным, а трудное ненужным» (15, с. 144). Згода з природою дарує людині веселість духу, розвагу, насолоду, самовдосконалення і той душевний спокій, який приносить людині насолоду не своїми наслідками, а самим процесом її.
Але якщо людина прагне оволодіти тим, чого природа їй не дала, то цей шлях вважається згубним. Жадоба до багатства, влади, слави всупереч «сродності» своїй не сприяє досягненню людиною щастя. «Несродна праця» - джерело усіх суспільних бід. Освіта і виховання можуть вдосконалювати, а не створювати природні здібності. Лише ретельне вивчення себе робить людину щасливою, а не освіта і знання. Якщо людина все ж пішла по згубному шляху, то це призводить до несумісного з щастям страху, нудьги, муки, сумлінь.
З концепцією «сродності» повязано і принцип «нерівної рівності» як ідеалу міжлюдського спілкування. Кожна людина має свій індивідуальний звязок з Богом, тому вона відрізняється від інших за своєю внутрішньою природою. Ідея рівності має сенс з огляду на створення достатніх передумов кожному реалізувати свій потяг до «сродного» життя.
«Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмЂстности. Над фонтаном надпись сія: «Неравное всЂм равенство». Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менЂе имЂет, но в том равен есть большему, что равно есть полный.» (17, с. 435)
Сковорода висловлює в цих образах одну зі своїх улюблених думок: шлях кожної окремої людини є індивідуальний шлях, що має значення для неї самої. Етичне завдання кожної людини - індивідуальне. Кожна людина досягає чогось, що є загально-добре та загально-цінне, якщо йде своїм власним шляхом. Люди є одночасно рівні та нерівні між собою - це сенс своєрідної науки про «нерівну рівність» Сковороди. (див. 22, с. 183)
Отже, шлях від визнання принципу «сродності» до вчення про щастя полягає у Сковороди через самопізнання, що є стрижневим принципом всієї філософії мислителя. Пізнання людського щастя лежить в основі етичного вчення філософа. Сковорода вважав, що в сучасному йому суспільстві дуже мало щастя, а це неістотно для людини. Вона створена бути щасливою, пізнати себе і полюбити себе.
Сковорода намагається пробудити людину до пошуку щастя, яке виходить з самопізнання «Узнай себе. Внемли себЂ и послушай господа своего. Есть в тебЂ царь твой, отец и наставник. Воньми себЂ, сыщи его и послушай его. Он один знает, что тебЂ сродное, сіесть полезное. Сам он и поведет к сему, зажжет охоту, закуражит к труду, увЂнчает концем и благословеніем главу твою» (17, с. 418). Такий досвід філософ вважає вирішальним у духовному вдосконаленні, адже велика частина помилок суспільства іде від незнання людиною себе. Сковорода визначив шляхи до пізнання себе. Треба покорятися Богові, та дякувати Йому за те, що він дав нам у житті. Вдячність дуже важлива на шляху до самопізнання, вона допомагає усвідомлювати людині всі прекрасні якості, які їй притаманні та долати усі труднощі, бо вони є тільки тінню, що поступово зникає. Все це повинно вести людину до миру і щастя.
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ Г.С. СКОВОРОДИ
- 1.1 Суспільне життя Лівобережної України у XVIII столітті. Політична, економічна та культурна сторони
- 1.3 Основні віхи життя та творчої діяльності Г.С. Сковороди
- РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ Г.С. СКОВОРОДИ
- 2.1 Основні етичні поняття Г.С. Сковороди
- 2.2. Основні етичні ідеї Г.С. Сковороди
- 2.3. Вплив етичних поглядів Г.С. Сковороди на суспільне та наукове середовище України
- РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ СКОВОРОДИ В ЕТИЦІ СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ОСОБИСТОМУ І СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ
- ВИСНОВКИ
- 1. Формування філософсько-етичних поглядів г. Сковороди
- Філософія г.С. Сковороди
- 16.Філософія г.С. Сковороди
- Тема 10. Творчість г.С. Сковороди
- Тема 10. Творчість г.С. Сковороди
- Філософія г.С. Сковороди
- Філософія г.С. Сковороди
- 61. Філософія мови г. С. Сковороди
- § 2. Філософська система г.С. Сковороди.