Міжнародний менеджмент

Джерела людських ресурсів

1.Домашні країни - Експатріанти

-Технічна компетенція

-Висока кваліфікація

-Контроль корпоративної стратегії

2.Країни - господарі - Місцевий персонал

-Пристосованість до місцевих умов

-Високі стимули

-Імідж компанії

-Довгострокові цілі персоналу

-Мобільність

-Менші витрати

3.Треті країни

-Надійна експертиза

-Високі здатності до роботи

Система відбору персоналу в міжнародних корпораціях.

За даними дослідників , найсуттєвіший вплив на прийняття подібних рішень здійснює позиція топ-менеджмента м/н фірми по відношенню до національності менеджерів у країні перебуття. Існує 4 основних підходу до підбору персоналу, які використовують МНК:

1)етноцентризм. Управлінський персонал на всі ключові позиції, як вдома, так і за кордоном, підбирається з числа «домашніх» керівників. Цей підхід використовується у фірмах з високою централізацією управління;

2)поліцентризм. Призначення на керівні пости за кордоном у країні перебуття представників національностей цієї країни. Цей підхід оснований на довірі до місцевих керівників і кращому знанні ними місцевих ринків, людей і політики уряду країни перебуття;

3)регіоцентризм. У рамках цього підходу передбачається, що глобальні ринки повинні управлятись регіонально, і призначення на ключові пости визначається специфікою регіону. Підхід застосовують, коли товари фірми продаються по всьому світі без змін і лише маркетинг враховує культурні відмінності країн або регіонів;

4)геоцентризм. Відповідно до цього підходу, призначення на ключові пости визначається кваліфікацією робітника і не залежить від національності, культури, оточення. При цьому управління персоналом, виробництво, маркетинг, розподіл ресурсів здійснюються на глобальній основі.

Основні процедури відбору персоналу при використанні різних джерел людських ресурсів.

Категорії робітників для зарубіжних операцій.

У практиці м/н УЛЧ виділяються 4 категорії призначення робітників для зарубіжних операцій за професійними ознаками:

-вищі керівники;

-функціональні спеціалісти;

-спеціалісти з кризових ситуацій;

-оперативні робітники.

З іншого боку, за ознакою належності до країни розміщення робітники м/н фірм поділяються на експатріантів і місцевих громадян.

Експатріантами в м/н бізнесі вважають командированих робітників, які залишають свою країну для роботи за кордоном. Експатріанти поділяються на громадян країни походження фірми і громадян третіх країн.

Більша частина управлінських посад в м/н фірмі належить місцевим громадянам. Це обумовлено факторами:

1.Обмеженою мобільністю експатріантів.

2.Місцевою конкурентоспроможністю. Місцеві управлінські кадри можуть краще розуміти місцеві умови, ніж будь-хто інший.

3.Місцевим іміджем. Управлінський персонал із місцевих кадрів може сприяти збільшенню реалізації (збуту) і розвитку вищої відповідальності співробітників.

4.Стимулами для місцевого персоналу. Якщо на вищі керівні посади будуть призначатись лише експатріанти, можуть виникнути ускладнення при прийомці кадрів.

5.Довгостроковими цілями. Як правило, експатріанти можуть орієнтуватись на більш короткострокові цілі, ніж місцеві робітники.

6.Відсутністю необхідності в адаптації персоналу. Вартість використання місцевих робітників набагато нижча.

Причини використання експатріантів:

1.Технічна компетенція. У країнах, що розвиваються спостерігається дефіцит кадрів з технічною підготовкою, тому використання експатріантів, які мають, як правило, більш високу кваліфікацію, має переваги при освоєнні нових товарів або методів виробництва.

2.Підвищення кваліфікації керівного персоналу. Знайомство з досвідом багатьох країн розширює горизонти курівника.

3.Контроль. Керівники і спеціалісти, які переведені із головної фірми за кордон, краще місцевих робітників володіють стратегією і тактикою МНК. І навпаки, люди із філії, запрошені у головну фірму, починають краще розуміти цілі і методи роботи МНК.

Ищешь работу для студентов? – www.multimix.com.ua

Навчання персоналу в міжнародному менеджменті.

Навчання кандидатів для зарубіжних призначень може будуватись по програмі, що включає 4 рівні. На 1 з них головна увага приділяється виявленню культурних відмінностей і їх впливу на результати бізнесу. Другий рівень фокусується на формуванні відносин і їх впливу на поведінку. 3 рівень забезпечує фактичними знаннями відносно конкретної країни, а на 4 включається знання мови, навички адаптації і коригування поведінки.

Рекомендації щодо організації навчання співробітників м/н фірм:

1.Вивчення особливостей культури учасників. Наприклад, у Японії ризикувати не прийнято. Тому ви можете виявити, що ніхто із японців не захоче добровільно приймати участь у навчаючих ролевих іграх, так як це означає прийняття рішень і, відповідно, ризик. Подібним чином на Ближньому Сході рольові ігри розглядаються як забава для дітей, а не заняття для дорослих.

2.Публічна критика є табу для деяких культур Далекого Сходу. Із-за цього труднощі можуть виникнути навіть у такому простому питанні, як вибір добровільного спостерігача в обговоренні або рольовій грі, тому що ця роль передбачає критику поведінки інших людей.

3.Важливо зберегти обличчя і не допустити незручності по відношенню до інших людей із країн Близького Сходу, Східної та Західної Африки і деяких європейських країн, включаючи Іспанію та Італію. Фактично проблеми можуть виникнути у будь-якій ситуації, коли поведінка слухачів може стати предметом обговорення і/або критики.

4.Складним може бути і отримання адекватної оцінки викладання. Навіть якщо ви порушуєте табу, учні не виразять вам свого незадоволення, оскільки це означає критику вас і спровокує вас до втрати обличчя.

5.Правильно зрозумійте, яке відношення до роботи, яку вивчаємо, в національній культурі стажерів. У США, наприклад, прийнято навчати торгових агентів написанню листів керівникам вищого рівня, щоб забезпечити їх доступ в організацію. У Японії така практика не прийнята. Замість цього рекомендуються Особисті візити у фірму із залишанням візитних карток.

Управління персоналом і організаційний розвиток.

Особливості управління людськими ресурсами в ТНК.

- Відмінність ринків праці у країнах-господарях.

- Переміщення працівників між підрозділами компанії, що розташовані в різних країнах.

- Відмінність практики управління людськими ресурсами в різних філіях.

- Національна орієнтація персоналу.

- Ускладнення контролю виконання.

Природа і суть комунікацій.

.Здійснення комунікацій - це зв’язуючий процес, необхідний для будь-якої важливої управлінської дії.

2.Комунікації - це обмін інформацією між людьми.

3.Між організацією і її оточенням, між вище і нижче розташованими рівнями, між підрозділами організації необхідним є обмін інформації. Керівники зв’язуються напряму з підлеглими, незалежно від того чи то є індивіди, чи групи. Існують також чутки - як неформальна інформаційна система.

4.Основними елементами комунікаційного процесу є

відправник,

повідомлення,

канал,

отримувач.

5.Етапи процесу -

розробка ідеї,

кодування і вибір каналу,

передача,

розшифровка (декодування).

6.Обернений зв’язок, тобто реакція покупця, яка показує, чи є зрозумілою чи незрозумілою передана інформація, допомагає подолати шум.

7.Шум в інформаційній системі - це те, що викривлює зміст внаслідок мовних відмінностей, відмінностей у сприйнятті, а також фізичних взаємодій.

www.multimix.com.ua – общайся только в лучших чатах ..

Особливості міжнародних комунікацій в різних країнах.

Відмінності у сприйнятті є поширеною перепоною на шляху обміну інформацією, оскільки люди реагують лише на те, що сприймають. Якщо у них різні системи цінностей і переваг, вони, скоріше за все, будуть сприймати і інтерпретувати інформацію по-різному.

Семантичні відхилення, тобто неспівпадання способів використання слів і їх значень, є поширеною вадою в інформаційних обмінах з використанням слів як символів.

Невербальні сигнали можуть ускладнювати комунікацію, якщо вони вступають у протиріччя із значенням слів.

Комунікаційні потоки в міжнародному менеджменті.

Комунікаційні бір’єри, їх класифікація і шляхи подолання.

Вплив культури на міжнародні комунікації.

Невербальні міжнародні комунікації.

Важливими є оцінка і врахування спілкування без слів (жестів, поз, форм привітання, різних ритуалів і т.д.). За даними Мехребієна лише 7% головної інформації під час спілкування передається словами, а 55% сприймається через вираз обличчя, пози, жести, 38% - через інтонації і модуляції голосу. Не вчасно вставлена у розмову пауза, безневинний (з точки зору своєї культури) жест, не адекватно сприйняті співбесідником із іншої культури, - все це може не лише спотворити враження від реально сказаного, але й визвати жорстку негативну особисту реакцію співбесідника, лише тому, що “ми сприймаємо людей іншої культури через призму нашої власної культури.

Підвищення ефективності міжнародних комунікацій.

Керівник може підвищити ефективність міжособових обмінів, проясняючи ідеї до того, як повідомляти їх, враховуючи можливі відмінності - семантики і сприйняття, - подаючи значення мови поз, жестів і інтонацій, використовуючи емпатію і заохочуючи формування оберненого зв’язку.

Поширеними перепонами на шляху обміну інформацією в організаціях слугує фільтрація поганих новин підлеглими, перевантаження інформаційної сітки і незадовільна структура організації.

Обмін інформацією в організації можна покращити, створивши системи оберненого зв’язку, регулюючи інформаційні потоки, здійснюючи управлінські дії, що сприяли б формуванню вхідних і бокових гілок інформаційного обміну, розвертаючи системи збору пропозицій, друкуючи матеріали інформаційного характеру для використання всередині організації і застосовуючи досягнення сучасної інформаційної технології.

Природа мотивації.

У системі УЛР м/н фірми підсистема стимулювання займає важливе місце. Існують різноманітні проблеми визначення факторів мотивації, культурних традицій, внутрішньодержавних особливостей, оптимальних рівнів оплати праці і т.д.

В основі підсистеми стимулювання лежать принципи:

-системність; -адаптивність; -комплексність; -результативність;

-врахування національних особливостей.

Політика м/н фірми у сфері УЛР багато в чому опирається на універсальний підхід до управління персоналом у розвинутих країнах.

Але західна практика управління не є однорідною. Існують принципові відмінності між тим, як здійснюється управління в США і Японії, серединне положення між цими двома крайностями займає так назване «європейське» управління. У США відмічається непропорційна увага до техніки і технології в ущерб людському фактору, у той час як японська управлінська практика відрізняється орієнтацією на людину і підкресленою увагою до соціально-культурних факторів.

Міжнародні аспекти основних теорій мотивації

Форми стимулювання персоналу поділяються на 4 групи:

1.Основна матеріальна винагорода розглядається як базисна для будь-якої країни і умов праці. Оклад складає, як правило, від 40 до 70% загального розміру винагороди робітника м/н фірми. Другий рівень - надбавки, доплати, додаткові виплати, премії, комісійні винагороди (для торгових працівників фірми) - складають в сумі до 60% загальних виплат. І третя складова - участь в прибутках та опціони представляють собою особливий інструмент стимулювання, який використовують далеко не всі м/н фірми і в, основному, для керівних працівників.

2.Компенсації - специфічний набір інструментів стимулювання робітників в м/н фірмі (особливо при закордонних призначеннях). Це головне, що відрізняє системи винагородження у «домашньому» середовищі від м/н. Фірми компенсують робітнику реальні і передбачувані затрати, пов’язані з переміщенням (транспорт, оренда приміщень, харчування), а також надають соціальні виплати та пільги (на навчання дітей, по проведенню свят, відпусток.

3.Нематеріальне стимулювання представляє собою класичні форми мотивації співробітників без матеріального винагородження (подяки, нагороди, заохочення, нова робота, дострокове просування), а також ігри, конкурси, програми загального, спеціального навчання.

4.Змішане стимулювання використовує комбіновані (матеріальні і нематеріальні) форми і тому є необхідним доповненням до основного стимулювання і компенсації. Різноманітні прийоми спонукання робітників (призи, подарунки, пенсійні і страхові програми) направлені на укріплення лояльності робітників у теперішньому і збільшення продовження їх активності роботи в майбутньому.

Механізм мотивації через потреби в міжнародних компаніях.

Теорії мотивації поділяються на дві категорії: змістовні і процесуальні.

Змістовні теорії мотивації основані на ідентифікації тих внутрішніх потреб, які заставляють людину діяти так, а не по-іншому. Це теорія ієрархії потреб А.Маслоу, двофакторна теорія мотивації Ф.Герцберга.

Процесуальні теорії мотивації основані у першу чергу на тому, як ведуть себе люди з урахуванням їх виховання і знання. Це теорія очікувань, теорія справедливості і модель мотивації Портера-Лоулера.

Теорія ієрархії потреб А. Маслоу. Учені, які вивчають поведінку людей, стверджують, що все, що ми робимо, спрямоване на задоволення певних потреб. За Маслоу, існує 5 категорій потреб людини. Він зобразив їх у вигляді піраміди:

1.Фізіологічні потреби: потреба у підтриманні життя (потреба в їжі, воді, повітрі); задоволення всіх потреб для підтримання нашого щоденного існування.

2.Потреба безпеки: вона охоплює потребу захисту від того, що може зашкодити нам, та потребу стабільності нашого життя.

3.Соціальні потреби: потреби любові, прив’язаності, відчуття належності до колективу.

4.Потреба відчувати повагу до себе: потреба поваги, престижу, визнання себе в очах інших; відчуття самоповаги і своїх здібностей.

5.Потреба самореалізації: потреба реалізації нашого потенціалу, використання наших здібностей у найбільш творчому і найповнішому обсязі.

1 і 2 - базові потреби;

3, 4 і 5 - вищі потреби.

За Маслоу, поведінку людей визначає безліч мотивів, що перебувають у певному співвідношенні один з одним. Про вищі потреби мова може йти тільки тоді, коли базові потреби більш-менш задоволені - теза, що сьогодні часто зазнає критики. Пов’язано це з тим, що нижчий, чи основний, рівень потреб - фізіологічні потреби і потреби, пов’язані з безпекою особистості, - вважається задоволеним для більшості працівників. Отже, переважно слід мати на увазі потреби вищого порядку. Треба зважити також на те, що середні й малі підприємства мають більше можливостей для задоволення соціальних потреб своїх працівників.

Розподіл потреб на дефіцитні та розвитку пов’язаний із факторами їх задоволення. Для менеджерів важливо враховувати, що дефіцитні потреби задовольняються за рахунок факторів так чи інакше зовнішніх стосовно особистості. До них належать їжа, зовнішнє довкілля, друзі й колеги та ін. Для їх задоволення потрібні зовнішні ресурси, що можуть бути недостатніми (дефіцитними). Що ж стосується потреб росту ї розвитку, то вони пов’язані головним чином з особистістю, її внутрішніми характеристиками. Насамперед це потреби в збагаченні змісту праці, поліпшенні його характеру.

Теорія очікувань, часто асоціюється з роботами Віктора Врума, базується на положенні про те, що наявність активної потреби не є єдиною необхідною умовою мотивації людини на досягнення певної цілі. Людина повинна надіятись на те, що обраний нею тим поведінки справді приведе до задоволення або придбання бажаного.

Особливості використання мотивації в корпораціях різних країн.

Особливості задач, що висуваються перед керівником підприємства (філії, відділення) як учасником процесу стратегічного планування, дозволяють розглядати уникнення невизначеності як характеристику, що відіграє важливу роль в його мотивації. Низьке значення цього показника (як, наприклад, в США - 11 балів, в Данії - 23 бали по 120-бальній шкалі) показує можливість і бажаність надання йому максимальної свободи вибору при розробці пропозицій щодо перспектив розвитку, у той час як високе значення (Японія - 92, Туреччина - 85) говорить про необхідність передачі місцевим керівникам більш визначеної інформації, що включає різноманітні прогнози, оцінки і пріоритети. У загальному випадку спроба залучити, наприклад, турецького менеджера у розробку стратегії м/н фірми, застосувавши до нього підхід, що виправдав себе з американським менеджером, призведе до сильного внутрішнього опору і, як наслідок, до недостатнього пророблення перспектив і низької ефективності роботи.

Суттєве значення в даному контексті мають дистанція влади і мужність.

Високе значення першого показника, що відображає виражену загальну звичку до централізації, автократичному стилю прийняття рішень і настроєність підлеглих на постійний контроль (наприклад, Індія - 77), означає, що процес підготовки пропозицій повинен бути досить добре організований; надання свободи у процедурному відношенні може створити у менеджера відчуття непотрібності його роботи і привести до відповідного результату. Навпаки, зарегульованість даної процедури і надмірний контроль з боку керівництва фірми буде сприйматись місцевим директором підприємства в Австрії (11 балів) або Данії (18) як прояв недовіри, що також не сприяє спільній праці.

Висока оцінка по другому показнику (Японія - 95) означає наполегливість, готовність до постійного змагання, націленість на успіх, що саме по собі передбачає активність у виборі перспектив; у той час вона вирішальним чином впливає на вибір стратегічних рішень і на характер пропозицій у перспективні плани фірми, відображаючи агресивний спосіб освоєння дійсності і, зокрема, ведення бізнесу. З іншого боку, низька оцінка (Данія - 16) говорить про велику націленість на людські відносини, гуманність, компроміси, про те, що робота - не самоціль; у цьому випадку керівництву фірми потрібно мати на увазі, що висунуті місцевими менеджерами пропозиції несуть на собі відбиток такого «м’якого» відношення до життя, а процес їх розробки потрібно активно стимулювати.

Що стосується останнього із запропонованих Г.Хофштеде показника - індивідуалізму, його вплив у стратегічному плануванні найменший, але теж відчутний. Чим нижче оцінка тут, тим більший вплив спроможні здійснити особисті взаємовідносини на дії менеджера, тим сильніша його віра в колективні рішення і відчуття належності до єдиної організації; підвищення оцінки відображає наявність більш раціональних мотивів роботи у даній фірми. Тому від менеджера із Колумбії або Пакистану (відповідно 13 і 14 балів) менше підстав очікувати сепаратистських задумів, але менше і підстав розраховувати на самостійність і об’єктивність оцінок; разом з тим ці оцінки будуть узгоджені з помічниками, а участь у роботах по стратегічному плануванню значною мірою продиктовано неформальними міркуваннями, замішені на емоціях. З іншого боку, директор американського підприємства (91 бал) майже цілком орієнтований на реалізацію власної ініціативи і на лідерство, не обов’язково обмежується масштабами філії; його пов’язують з фірмою відношення взаємної вигоди, а відповідно, розробка пропозицій для передачі плановій службі фірми повинна опиратись на стимулювання.

Коли говорять про стимулювання, як правило мають на увазі грошову винагороду за виконану роботу (хоча воно може сплачуватись також у вигляді цінних паперів, що суті не міняє). Але насправді крім грошей є і інші мотиви, що спонукають людей працювати: інтерес до даної діяльності, можливість привабливих контактів, соціальний статус і ін. - значимість яких змінюється у різних країнах; цю обставину необхідно враховувати при мотивації менеджерів у розглядуваній області. Справді, якщо у Японії основний сенс роботи - забезпечення засобів до існування (45,4% опитуваних), то можна чекати, що проблему участі японського менеджера у роботі у кожному другому випадку вдається вирішувати за допомогою грошей. Але цей підхід спрацює лише з одним із трьох американців і одним із чотирьох голландців; для останніх можливість займатись самою діяльністю майже така приваблива, як її оплата ( відповідно 23,5 і 26,2%).

Ищешь вторую половинку? Лучшие сайты знакомств – www.multimix.com.ua

Прикладна мотивація в міжнародному бізнесі.

Формування оптимального комплексу засобів стимулювання є найбільш важкою задачею, яку вирішує служба УЛР м/н фірми, і потребує врахування різноманітних факторів глобального, національного і місцевого рівня.

Практика оплати праці безпосереднім чином впливає на конкурентні переваги м/н фірми як у локальному, так і в глобальному масштабах. Розмір оплати праці залежить від наступних факторів:

-коштів, вкладених в бізнес;

-попиту і пропозиції на певні професії у цьому регіоні;

-вартості життя;

-законодавства країни;

-особливостей відносин «підприємець - робітник - профсоюзи».

Тип оплати (оклад, надбавки, премії, комісійні, компенсації), в свою чергу, залежить від звичаїв, податків і вимог уряду. М/н фірми часто встановлюють більш високу заробітну плату, ніж місцеві компанії, щоб залучити висококваліфіковану робочу силу з діючих підприємств.

Додаткові блага у кожній країні можуть бути свої, тому крім основної оплати робітнику надається спеціальний набір благ. Ці блага можуть відноситись до матеріального, нематеріального і змішаного стимулювання.

Гарантована зайнятість може сприйматись у деяких країнах як благо. Часто робітників неможливо або дуже дорого звільняти. Тому м/н фірми розглядають гарантію зайнятості як додатковий стимул для місцевих робітників.

М\н фірма або окремі її працівники можуть нести відповідальність за виробничий травматизм і нанесення ушкоджень. Розмір і розподіл затрат на страхування і техніку безпеки у країнах можуть бути різними. Але при здійсненні закордонних операцій фірми включають ці витрати у програму компенсацій.

Відносні затрати на робочу силу постійно змінюються, тому м/н фірми повинні враховувати наступні фактори:

-зміни у рівні продуктивності;

-зміни у тарифах оплати праці;

-переведення тарифів в іноземну валюту.

У більшості випадків м/н фірми використовують один із наступних компенсаційних підходів:

1.»Домашня» шкала компенсації плюс надбавки, диференційовані для кожної філії. Ця система створює надійну базу для розрахунку розміру оплати менеджерів у країні перебуття штаб-квартири.

2.Шкала компенсації, прив’язана до громадянства робітників. Система використовується переважно для менеджерів із країн, що розвиваються. М/н фірми повинні обережно застосовувати даний підхід, так як він створює напругу у середовищі службовців.

3.Глобальна шкала компенсації. Ця система передбачає встановлення однакової винагороди за однакову роботу незалежно від громадянства. Реалізація даного підходу найскладніша, але, як показує практика м/н фірм, забезпечує найкращі результати.

Місцевим робітникам у країні перебуття м/н фірми установлюють розмір винагороди у відповідності з типовим місцевим рівнем. При цьому виникають проблеми незадоволення робітників.

Природа керівництва.

Керувати персоналом - насамперед означає приймати робот, виконану іншими, і впливати на перебіг її виконання.

Ключові функції керівника:

1).Визначати завдання, тобто “давати” працівникові роботу.

2).Нагляд - домагатися від працівника виконання роботи.

3).Забезпечення - створення умов, за яких працівник прагнутиме виконати роботу вчасно і добре.

4).Консультування, коригування дій, звільнення.

Ищешь вторую половинку? Лучшие сайты знакомств – www.multimix.com.ua

Поведінка і стилі керівництва в міжнародних організаціях.

Важливий вклад поведінкового підходу в теорію лідерства полягає в тому, що він допоміг провести аналіз і скласти класифікацію стилів керівництва, тобто, як керівник веде себе зі своїми підлеглими. СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА в контексті управління - це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, щоб вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації. Ступінь, до якої управляючий делегує свої повноваження, типи влади, які він використовує, і його турбота, перш за все, про людські відносини або перш за все про виконання задачі - все відображає стиль керівництва, що характеризує даного лідера.

Формування поведінкового менеджменту стало результатом посилення взаємозв’язків концепції людських відносин із психологією, соціологією, ергономікою. На відміну від концепції людських відносин, яка зосередила основну увагу на налагоджуванні міжособистісних стосунків, поведінковий менеджмент надає більшою мірою допомогу працівникам в усвідомленні своїх власних можливостей на основі використання висновків поведінкових наук. Представниками поведінкового менеджменту є такі авторитетні дослідники: Лайкерт, Маслоу, Мак-Грегор, Герцберг.

Мак-Грегор запропонував відому дихотомію менеджменту: теорію “Х” і теорію “Y“. Як продовження своїх досліджень, Лайкерт запропонував 4 базових системи стилю лідерства, які, на його думку, можуть класифікувати поведінку керівників.

Система 1. Експлуататорсько-авторитарна. Ці керівники мають характеристики автократа.

Система 2. Прихильно-авторитарна. Ці керівники можуть підтримувати авторитарні відносини з підлеглими, але вони дозволяють підлеглим, хоча і обмежено, приймати участь у прийнятті рішень. Мотивація створюється винагородою і в деяких випадках - покаранням.

Система 3. Консультативно-демократична. Керівники проявляють значну, але не повну довіру до підлеглих. Є двохстороннє спілкування і деяка довіра між керівниками і підлеглими. Важливі рішення приймаються на верху, але багато конкретних рішень приймаються підлеглими.

Система 4. Основана на участі. Передбачає групові рішення і участь робітників у прийняття рішень. На думку Лайкерта, вона - сама дійова. Ці керівники повністю довіряють підлеглим. Взаємовідносини між керівниками і підлеглими дружні і взаємно довірчі. Прийняття рішень вищою мірою децентралізовано. Спілкування двохстороннє і нетрадиційне. Лідери системи 4 відповідають лідерам, що заохочують участь робітників в управлінні (теорія “Y”). Крім того, вони зорієнтовані на людину, на противагу керівникам системи 1, зорієнтованим на роботу.

Порівняльний аналіз різних типів керівництва

Система 1. Експлуататорсько-авторитарна. Ці керівники мають характеристики автократа.

Суть процесу міжнародного контролю

Контроль = це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту, і прорахунки й недоліки у його виконанні призводять до погіршення результатів господарю-вання. Водночас належний контроль сприяє досягненню поставлених цілей.

Коли організація здійснює свій бізнес на м/н рівні, функція контролю набуває додатковий ступінь складності. Менед-жери повинні не лише встановлювати стандарти, вимірювати результатив-ність і здійснювати коригуючі дії для свого бізнесу в країні базування, але й здійснювати аналогічні операції для свого м/н бізнесу за її межами. Очевидно, що чим глобальніший їх бізнес, тим складніше здійснювати функцію контролю.

Додатковий фактор, що ускладнює ситуацію з контролем, пов’язаний з можливими комунікаційними пробле-мами, що виникають між центральною штаб-квартирою корпорації і її філіями і дочірніми фірмами. Подібні проблеми можуть виникати із-за географічної віддаленості, мовних і культурних бар’єрів. Так, наприклад, американський стиль контролю полягає у тому, щоб вибрати ряд співробітників і покласти на них відповідальність за досягнення цілей і проведення програм. У рамках мексиканської культури відповідальність сприймається як щось фатальне. Якщо менеджер-американець скаже менед-жеру-мексиканцю із мексиканського відділку фірми, що той несе особисту відповідальність за невдачу, то нанесе йому серйозну образу. Менеджерам, що спіткнулись з проблемами здійснення контролю на м/н рівні, можна порадити скористатись наступними прийомами:

1) періодично проводити наради у штаб-квартирі фірми з відповідним персоналом зарубіжних відділень і філій;

2) здійснювати візити керівництва центрального офісу корпорації у зарубіжні філії і дочірні компанії;

3) назначати на роботу в зарубіжні філії менеджерів з центральної штаб-квартири;

4) вимагати надання звітів із зарубіжних відділень в штаб-квартиру фірми з детальним описанням результатів діяльності по окремим напрямкам робіт;

5) здійснювати різноманітні види бюджетно-фінансового контролю.

Аналізуючи результативність діяльності зарубіжних філій фірми, потрібно обов’язково пам’ятати, що покладати на менеджера філії відповідальність можна лише за те, що знаходиться під його контролем.

Три основні вимоги до контролю в м/н компаніях:

1) Стандарти м МНК повинні враховувати як загальнокорпоративні цілі так і місцеві умови.

2) Інформація, що міститься у звітах, повинна віддзеркалювати не тільки поточне виконання, а й встановлені стандарти.

3) Управлінські дії щодо коригування відхилень є заключним кроком функції контролю.

Проблеми контролю в МНК:

- цілі зовнішньоекономічних операцій конфліктують із загальнокорпо- ративними цілями;

- цілі партнерів СП суперечать корпоративному менеджменту;

- досвід і компетенція в плануванні дуже різняться у різних зарубіжних відділеннях;

- філософська природа конфліктів відносно цілей і політика зарубіжних операцій в основному пов’язані з культурними відмінностями між менеджерами країни походження і країни-господаря

Ищешь вторую половинку? Лучшие сайты знакомств – www.multimix.com.ua

Основні підходи до контролю в корпораціях різних країн.

Корпорації США:

- Наголос на кількісних аспектах контролю діяльності зарубіжних відділень.

- Контролювання виконання планів, бюджетів у відповідності із стандартами компанії.

- Централізоване надходження інформації до штаб-квартири про стан виробничих процесів.

- Істотний вплив кар’єрних аспектів на процес контролю.

Західноєвропейські МНК:

- Тенденція до вимірювання якісних аспектів зарубіжних операцій.

- Контролювання переважно поведінки і її впливу на досягнення цілей.

- Переважно децентралізований характер виробничого контролю.

- Короткі вертикальні відстані у каналах звітності.

Японські МНК:

- Менша ніж у США участь менеджерів і контролерів у процесі безпосереднього контролю;

- Наявність довгострокових планів і бюджетів призводить до більш гнучкого їх використання в комунікаціях, що розширює їх роль далеко за межі контрольних інструментів

Техніка контролю міжнародних операцій.

1) періодично проводити наради у штаб-квартирі фірми з відповідним персоналом зарубіжних відділень і філій;

2) здійснювати візити керівництва центрального офісу корпорації у зарубіжні філії і дочірні компанії;

3) назначати на роботу в зарубіжні філії менеджерів з центральної штаб-квартири;

5) здійснювати різноманітні види бюджетно-фінансового контролю.

Звітність в міжнародному менеджменті.

Існують різні методи трансляції звіт-ності, які застосовуються м/н компа-ніями. Вони відрізняються по країнам. Їх застосування залежить від того, для кого поставляється бухгалтерська інформація - для акціонерів, інвесторів або держави в особі податкових органів.

Існують різноманітні способи ведення обліку, що діють в різних країнах. Причинами відмінностей в облікових системах країн є соціально-економічні, політичні і географічні фактори.

До соціально-економічних факторів належать: характер розвитку ринків капіталу; кількість інвесторів і кредиторів; участь країни в м/н ринках капіталу; рівень інфляції; загальний рівень освіти; типи законодавчих систем.

Облікові системи експортуються так як і інші товари. Вплив облікових правил однієї країни на облікові правила іншої країни може бути обумовлено політичною і економічною залежністю країни, її географічним положенням. Так, облікова система Індії близька до англійської, що є наслідком тривалої колоніальної залежності Індії від Великобританії;

Хоча абсолютно однакових систем обліку у країнах не має, виділяють 3 основні групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови систем обліку:

1. Англо-американська модель (Великобританія, США, Нідерланди, Канада, Австралія і т.п.).

2. Континентальна модель (Німеччина, Австралія, Франція, Швейцарія, Італія).

3. Південно-американська модель (Бразилія, Аргентина, Чилі і т.п.).

Англо-американська модель функціонує в умовах розвинутого фінансового ринку. Облік орієнтований, у першу чер-гу, на потреби інвесторів і кредиторів. У країнах, які використовують цю модель, принципи і правила ведення обліку і складання звітності регулюються нац загальноприйнятими стандартами, що розробляються незалежними профе-сійними організаціями бухгалтерів, а не встановлюються національним зако-нодавством.

Континентальна модель бухгалтерсько-го обліку орієнтована на державні інтереси оподаткування і макро-економічне планування громадських ресурсів. Вона має юридичну основу. Бухгалтерські стандарти затвердь-жуються законодавчо і обов’язкові у виконанні. Однорідність досягається єдиним планом рахунків і затвердженою методологією фінансової звітності. Професійні організації бухгалтерів відіграють меншу роль, ніж у Великобританії і США. Таким чином, у країнах з даною моделлю обліку превалює державна методологія.

Південно-американська модель орієн-тована на податкові державні інтереси, тому б/о законодавчо уніфікований. Особливістю бухгалтерських стандартів є розкриття методології б/о в умовах інфляції.

В останній час зародилась ісламська модель б/о. Але вона ще не достатньо представлена фінансовою звітністю на м/н рівні.

Наявність різних підходів до формування систем обліку ускладнює аналіз стану підприємств, що знаходяться у різних країнах.

Основні задачі МСБО - гармонізація і прийняття стандартів, що дозволяють збільшити схожість практики ведення бухобліку в різних країнах. МСБО (International Accounting Standards - IAS) - документи, що визначають загальний підхід до складання фінансової звітності і пропонують варіанти обліку окремих засобів або операцій підприємства.

Вимірювання результатів відділень міжнародних корпорацій

- Фінансове виконання (прибуток, фінансові коефіцієнти).

- Контроль якості (гуртки контролю якості, системи контролю якості).

- Особистий контроль (групова та індивідуальна орієнтація)

Фінансове середовище міжнародних корпорацій.

М/н менеджер, приймаючи рішення, повинен орієнтуватись в особливостях м/н валютно-фінансового середовища, в якому працює м/н фірма, уявляючи, як воно впливає на процес прийняття рішень в м/н компанії, часто спонукаючи менеджера змінювати способи, якими оцінюють і порівнюють альтернативні способи дії. Причини невизначеності в діяльності м/н менеджера: Різному-нітність валют, наростаючий валютний ризик, політичний ризик різноманітність економічних і юридичних систем, функціонування євроринку, роль уряду.

Всі суб’єкти світового господарства працюють у рамках м/н валютної системи. Особливості певного етапу функціонування світової валютної системи повинні враховуватись м/н фінансовим менеджером у повсяк-денній діяльності, так як накладають обмеження на багато його рішень.

Складові фі-нвлютного середовища:

Світова валютна система – історично сформована форма організації валют-них відносин країн, що закріплена міжурядовими домовленостями.

Осн конструктивними елементами валютної системи є: міра вартості вивезеного із країни багатства; спосіб установлення валютного курсу; валютні ринки; м/н організації, регулюючі валютну діяльність країн.

Діюча світова валютна система була організаційно оформлена на Ямайці у 1976 р. і носить назву Ямайської. Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль ведучої валюти не закріплено ні за однією національною валютою світу. Мірою (засобом) вартості вивезеного із країни багатства може бути будь-яка ВКВ, євро або СДР (СПЗ).

Інструменти строкового ринку.

Валютна позиція - співвідношення вимог і зобов’язань господарського суб’єкту у певній валюті. М/н менеджер повинен оцінити розміри відкритої валютної позиції, величину валютного ризику і прийнятні способи покриття даного ризику.

Для нівелювання валютного ризику часто використовують строкові контракти, які обертаються на м/н біржах або торгуються м/н банками. До таких специфічних інструментів відносять форварди і свопи (банківські контракти) і фьючерси і опціони ( в основному біржову контракти)

Ищешь вторую половинку? Лучшие сайты знакомств – www.multimix.com.ua

Міжнародні фінансові організації.

Всі суб’єкти світового госп-ня працюют в межах м\н валютної системи. Особли-вості певного етапу функціонування світової валютної ситеми повинні враховуватися м\н фін менеджером в повсякденному житті, т.к вони нак-ладають обмеження на його рішення. Світова валютн система =і сторично створена форма орг-ції валютних відносин країн, що закріпленна м\н домовленостями. Осн конструктивними ел-тами валютної ситсеми є: міра вартості вивезеного з країни багатства, спосіб встановлення валютного курсу, валютні ринки, м\н орг-ції, що рег-ть валютну дільягність країн. Діюча світова валютна ситсема була орг-но оформ-лена на Ямайці в 1976р і носить назву Ямайська. Д ситема є поліцентричною, де роль ведучої валютиина закріплена за жодною нац валютою світу. Мірою вартості вивезеного з країни багатства може виступати  вільно конвертована валюта, євро чи СДР. Сучасна валютна система побудована на основі плаваючих валютних курсів. МВФ дозволив країнам-учасникам обирати режим всиановлення валютних курсів сам-но. Насьогодні, використовують 3 системи курсоутворення: плаваючий (обирають розвинуті країни, окрім країн, що входять до Європейської валютної ситеми. Валюти цих країн є вільно-конвертованими, їх курсоутворення визначається грою попиту і пропозиції на валютному ринку. У вільному плаванні знаходяться валюти країн США, Японії, Канади, Швейцарії, Англії, тощо), фіксований (обирать країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійс-нюється відносно вільно конвертованої валюти, СДР, євро) і змішаний (було характерним до 1999р для валют країн, що входять до Європейської валютної ситеми. Курси валют даних країн фіксувались відносно ЕКЮ, і через цей еквівалент здійснювалась фіксація курсів по відношенню дин до одного. Межі допустимих коливань встанов-лювались на рівні “+ –“ 15% по відношенню до фіксованого паритету).

Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній ситемі виконує міжнародний валютний фонд (МВФ), осн призначення якого – спостерігання за валютною політикою держав, надання допомоги країнам, що мають труднощі з платіжним балансом. Він призначений сприяти м\н кооперації, забезпечуючи механізм співпраці держав у вирішенні м\н фін питань. Крім МВФ, значну роль у м\н фін-ні відіграє М\н банк реконстр-ції і розвитку (МБРР), що надає дешеві валютні кредити на структурну перебудову; для центр банків країн суттєву роль відграє М\н банк розрахунків в Базелі.

Важлива особливість м\н валютної ситеми н сьогодні – спрощення всіх монетарних функцій золота

Суть міжнародного фінансового менеджменту.

М\н фін менеджмент – система економ рішень, що виникають з приводу реал-ції фін менеджменту в умовах Інтернет-цції госп-ї діяльності фірми.Фінансовий менеджер постійно вирішує протиріччя, що виникають між цілями підприємства і фінансовими можливостями їх реалізації. У комплекс його різноманіт-них задач входять як власне задачі фінансового менеджменту, так і специфічні задачі м/н фінансового менеджменту. До задач фінансового менеджменту відносяться: фінансовий аналіз і система прийняття рішень; планування використання короткостр фін ресурсів; планування використання довгострокових фінансових ресурсів; аналіз можливого ризику; контроль і звіт про виконання рішення. До специфічних задач м/н фінансового менеджменту відносяться: оцінка положення країни відповідно до її зовнішніх позицій, тобто аналіз її платіжного балансу; плану-вання фінансових операцій з точки зору використання в м/н розрахунках різних валют; кредитування експортної діяльності; м/н бюджетування капіталу, мотивація проведення прямих інвес-тицій і портфельних інвестицій; операції на євровалютному, єврокредитному і єврооблігаційному ринках.

Головна задача м/н фінансового менеджменту полягає у оцінці Корот-костр і довгості активів і зобов’язань фірми у часовому і просторовому використанні м/н ринків.

довгострокове.

Мета корстр фінансування фірми полягає у поповненні оборотного капіталу, виконанні поточних зобов’я-зань. Задачами менеджера у сфері короткострокового капіталу є управління готівкою, управління матеріально-технічними запасами і інше. Джерела короткостр фінансування м/н фірми поділяються на 2 основні групи: внутрішні джерела фінансування;

зовнішні джерела фінансування.

Ціль середньо- і довгостр фінансування фірми полягає у отриманні грошових коштів для фінансування довгостр інвестиційних і інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до росту оціночної вартості компанії в майбутньому, і росту акціонерного капіталу. Здійснюється в двох основних видах: від інвесторів (через ку-півлю акцій і облігацій); від кредиторів ( у формі банківського кредиту або купівлі довгострокових цінних паперів - облігацій).

У свою чергу, м/н фінансування поділяється на іноземне і євровалютне в залежності від типу взаємовідносин резидент-нерезидент і тієї валюти, яка надається. За джерелами довгостр фінансування компанії поділяються на внутрішнє і зовнішнє.

Ціллю фінансового менеджменту будь-якої компанії є збільшення вартості капіталу акціонерів. Тому чистий грошовий потік компанії повинен постійно збільшуватись

Теорії валютних курсів.

У своїй роботі м/н менеджер повинен опиратись на теорії, що дозволяють йому будувати сценарій розвитку подій і прогнозувати наслідки рішень, що приймаються. До них відносяться теорії, що описують основні умови паритетів фінансового ринку:

1. теорія паритету купівельної спроможності валюти;

2. Теорія паритету відсоткових ставок;

3. ”ефект Фішера”;

4. ”М/н ефект Фішера”;

5. Теорія незміщеного форвардного курсу.

Знаходження умов паритету здійс-нюється за допомогою економіко-математ апарату і є необхідним для виявлення взаємозв’язку між основними індикаторами м/н валютного ринку і на базі цього пошуку найоптимальніших шляхів для інвестування капіталу.

Всі теорії паритетів є похідними від закону єдиної ціни, згідно з яким ціни (доходи) фін активів з однаковим ризиком, скориговані на валютний перерахунок, з урахуванням операц витрат вирівнюються на всіх світових ринках. Механізмом вирівнювання виступає м/н арбітраж. = операція, пов’язана з купівлею активу на дешевому ринку і продажем його на більш дорогому.

Теорія паритету купівельної спромож-ності валюти:.

Розрізняють теорії абсолютного і відносного паритету купівельної спро-можності валюти. Вони показують взаємозв’язок між рівнем цін в країнах (рівнем інфляції) і їх валютним курсом.

Зміни курсів валют залежить від зміни темпів інфляції між розглядуваними країнами. Більш високе зростання всередині країни у порівнянні з ростом рівня цін в іноземній державі призведе до знецінення національної валюти.

Теорія паритету відсоткових ставок.

Дана теорія пов’язує між собою величину форвардного курсу і рівень відсоткових ставок за депозитами у країні. У відповідності з цією теорією високі (низькі) відсоткові ставки в умовах рівноваги повинні покриватись форвардним дисконтом (або премією) по валюті.

“Ефект Фішера”.

Даний ефект зв’язує відсоткові ставки з інфляцією у розглядуваних країнах. Відповідно до ординарної теорії Фішера, номінальна ставка відсотку rу країні залежить від реальної відсоткової ставки R і темпу інфляції p:

(1+r) = (1+R)  (1+p), де

r - намінальні відсоткові ставки; R - реальні відсоткові ставки; p - темп інфляції.

До двох і більше країн застосовують генералізований ефект Фішера, відпо-відно до якого різниця у ставках відсотка у порівнюваних країнах є функцією різниці їх темпів інфляції. Валюти з більш високим темпом інфляції повинні мати більш високу відсоткову ставку, ніж валюти з більш низьким темпом інфляції.

“М/н ефект Фішера”.

За допомогою даного ефекту здійснюється перехід від відсоткових ставок до валютних курсів. Відповідно до “м/н ефекту Фішера”, різниця відсоткових ставок є неупередженою оцінкою наступних змін готівкових валютних курсів. Таким чином, очікувані доходи від інвестування (у вітчизняній валюті) в іноземну або вітчизняну економіку повинні вирівнюватись, курсовий диференціал повинен бути рівною відсотковому диференціалу між відповідними країнами.

Теорія незміщеного форвардного курсу.

Відповідно даної теорії, ніхто не дасть більш точного прогнозу майбутнього спот-курсу, ніж сам валютний ринок. Тому котирований банками форвардний курс і є найкращий проноз про величину очікуваного спот-курсу

Міжнародні і глобальні ефекти Фішера.

“Ефект Фішера”.

(1+r) = (1+R)  (1+p), де

r - намінальні відсоткові ставки; R - реальні відсоткові ставки; p - темп інфляції.

“М/н ефект Фішера”.

Операційний ризик.
Перерахунковий ризик.
Економічний ризик

Валютно-економ ризик визначається як  вартості фірми, що обумовлена невизначеністю  валютного курсу. Він відбивається на реальних грош потоках фірми. Види економічного ризику: транзакційний і конкурентний (операц) ризик.

Транзакційний ризик – ймовірність збитків, пов’язаних із ц валютного курсу по вже укладеній угоді, за якою платіж поивнени наступити через певний проміжок часу в майбутньому. Методи страхування транзакційного ризику:

-Контрактін методи (при заключенні контракту експортеер обирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютниз ризиків чи в контракт включається положення перегляд  контракту у випадку різкого коливання валютного курсу)

-Використання інструментів стро-кового ринку, що дозволяє хед-жувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів складає планові збитки, що оцінюються менеджером як витрати пов’язані із ризиком по контракту. Дял цілей хеджування застосовуються фор-варди, фьючерси, опціони, своп-контракти.

Навіть якщо фірма повністю проходжувала свій контрактний ризик, вона може зіткнутися із довгостроковим конкурентним ризиком. Він виникає тому, що  валютного курсу можуть  майб доходи і витрати компанії, тбто загальні грошові потоки, що не пов’язані зі контрактами. Вимірювання цього ризику потребує довгострокового розгляду ринкових позицій фірми, на конкурентоспроможність яких можуть впливати ц валютних курсві. Тобто фірма зустрічається із операційним ризиком, коли вкладає гроші для роботи на ринку із сильною іноземною конкуренцією чи для отримання сиро-вини з-за кордону. Стратегія менед-жмента валютно-економічного ризику націлена на захист вітчизняного валютного прбутку фірми. Однак операційні ризики є довгостроковими і не можуть бути покритими лише за допомогою фін хеджингових технік. Такі ризики потребують довгострокових коригувань всієї стратегії роботи компанії. Менеджмент ризику включає: використання всіх можливостей дял запобігання ризику, що приводитиь до значних збитків, котроль ризику, якщо немає можливості його уникнути, усвідомлена згода ни ризик, якщо є наявність сприятливого рух курсів. Основні стратегії, що дозволяють мінімізувати валютні ризики:

-Стратегія випереджень і запізнень

-Стратегія розподілу ризику

-Реінвойсингові центри = окермі філіали ТНК, що централізовано займаються всіма валютними ризиками. Що виникають в ході м\н торгівлі

-Метод структурування зустрічних валютних потокві

-Валютні свопи

Валютні контракти “СПОТ”. Сделка СПОТ – одна з категорій

біржових сделок – сделок на реальний товар. Для іх проведення не важливо йде мова чи про товар, який \ в наявності в даний час, чи який повинен бути сданий покупцю в установлений термін в майбутньому. Якщо товар є в наявності в момент підписння контракту,то справа “СПОТ” може бути заключена на умові “термінової сдачі”, що в біржевій практиці означає сдачу товару не пізніше 14 днів з дня заключення сделки.

До сделок СПОТ відносяться і сделки на реальний товар, який повинен бути поставлений в майбутньому. Вони називаються форвард і включають сделки на товар, що є в дорозі, і сделки на прибуваючий товар , що означає сдачу товару в обумовлений термін. Біржові сделки заключаються на основі стандартних умов, щор виработані біржою.

Члени біржі , що мають право заключення сделок на біржі, отримують від клієнтів доручення на заключення біржевих сделок по телефону с наступним підтвердженням по телеграфу або листом. Клієн платить гарантійний взнос в розмірі 10% від суми сделкі.

Форвардні валютні контракти.

Форвардний валютообмінний контракт- обов’язкова дял виконання угода між банком і клієнтом з купівлі-продажу в певний ачс в майбутньому певної  іноземної валюти. В даному контракті  валюти, обмін фіксується в момент укладдання угоди. Валютний курс здійсненої форвардної угоди є форвардним курсом, який є строковим строк форвардів коливається від 3 днів до 5 років, однак найбільш розпов-сюдженими є форварди в 1, 3, 6 і 9 місяців з дня укладання угоди. Форвардний контракт є банківським контрактом, тому він не є стандар-тизованим і може підбиратися під кожного клієнта. Форвардний курс (FR) і курс СПОТ (SR), який пов’язаний з поставкою валюти в теперішній момент часу, тісно пов’язані між собою. Якщо FR SR, то говорять, що ввалюта котирується з премією, якщо RFSR, то валюта котирується з дисконтом. Розмір дисконту чи премії визначається за формулою:

FR=[(FR-SR) / SR*100%* (360 / t(30,90)]

Пермії і дисконти по валюті відобр-ся на річному базисі, щоб можна було б порівняти доходність від вкладання валюти у форвард з доходністю від вкладення у векселя і ін інструменти фін ринку. Методи котирування фор-вардного курсу: метод аутрайт (банки вказують як повний спот-курс, так і повний форвардний курс, аткож  поставки і строк валюти) і метод СВОП-ставок (визначається лише премія чи дисконт, и прямій котировці відповідно додаються до курсу спот чи віднімаються від нього. При оберненій котировці валют дисконт додається, а премія віднімається). Пряма котриовк = вираження вартості одиниці іноземної валюти в одиницях національної. Обернена котировка = вираження вартості одиниці національної валюти в певній кількості іноземної. Розмір ставки своп визначається виключно різним рівнем відсоткових ставок валют країн, що приймають участь. Основне призначення форвардів = хеджування валютного ризику

Решили сменить мобильный? Найдите где дешевле – www.multimix.com.ua

Фьючерсні валютні контракти.

Фьючерснв контракти пов’язані із поставкою валюти на строк більше 3-х днів із дня заключення угоди і ціна виконання контракту при цьому визначається як день укладання угоди. При наявності схожих моментів ф’ючерсні угоди відрізняються від форвардних. Фьючернсі операції здійс-нюються в основному на біржевому ринку, а форвардні - на міжбан-ківському, що приводить до того, що строки виконання фьючесних контрактів прив’язані до певних дат і стандартизовані построках, умовах поставки. Ф’ючерсні операції здійсню-ються з обмеженим колом валют: долар США, євро, йєна, тощо. Ф’ючерсний ринок доступний як для великих інвесторів так і для індивідуальних і дрібних інвесторів. Ф’ючерсні операції на 95% закінчуються заключенням офсетної угоди, при цьому реальна поставка валюти не здійснюється, учасники даної операції отримують лише різницю між первісною ціною уклдання угоди і існуючою на день здійснення оберненої угоди. Стан-дартизація контрактів при фючерсі означає, що овни можуть здійснюватися більш дешево, ніж індивідуально укла-дені форварди. Недоліки фьючерсів: якщо стандартна форма фьючерса не дорівнює ібно прохеджирувати, то різниця має бути чи незакритою чи прохеджированою на ифорвпардному ринку; якщо бажаний період хеджування не співпадає з періодом обігу фьючерса, то ф’ючерсний оператор несе базисний ризик, оскільки форвардні курси дял 2-х дат можуть  по-різному

Валютні опціони.

Опціонні угоди суттєво відрізняються від форвардних і ф’ючерсних опрацій. Осн х-к опціонів – держателю опціона надається вибір: реалізувати опціон по раніше фіксованій ціні чи відмовитися від ого виконання; у держателя опціона є право, а нне зобов’язання здійснити  дію. В опціонній угоді приймають участь продавець опціону (ннадписувач опціону) і його покупець (держател опціону). Держатель опціону придбає право купити чи продати певний актив в майбутньому по ціні, що зафіксована на момент заключення угоди. Надписував опціону приймає на себе зобов’язання купити чи продати актив, що лежить в основі опціонної угоди за раніше обумовленою ціною. Т.к ризик втрат надписуавча опціону, пов’язаний із  валютного курсу, значно вищий, за ризик держателя опціону, то в якості плати за ризик держатель опціон на момент заключення угоди виплачує надписувану премію. На розмір премії впливають фактори: внутрішня цінність опціону (той прибуток, який міг би отримати його власник при негайному виконанні), строк опціону (строк, на який заключний опціон), рухомість валют (розмір коливань валют, що розгля-даються у минулому й в майбутньому), відсоткові витрати ( відсоткових ставок по ті валюті, в якій має бути виплачена премія), взаємозв’язок між ціною виконання опціону і ціною СПОТ базисного активу. Валютні опціону обертаються на валютних біржах. Види опціонів: опціони покупця (call-опціони), які дають право його власнику купувати певний актив в майбутньому за ціною, що зафіксована на даний момент часу; і опціони продавця (put-опціони), що дають право на продаж на тих же умовах; європейські опціони (можуть бути виконані лише на день закінчення дії контракту), американські опціони (дають право купити чи продати базисний актив в  час з моменту закінчення дії контракту). При роботі з опціоном його учасник може виступити як надписував, так і як держатель опціону. Основна ідея опціону = вилучення прибутку з коливань валютних курсів. На відміну від форвардних і фючерних контрактів опціон має можливість обмежити ризик пов’язаний із несприятливим розвитком кірсів валют, зберігаючи пр цьому шанси на отримання прибутку у випадкиу сприятлиогот розвитку курсів

Решили сменить мобильный? Найдите где дешевле – www.multimix.com.ua

Валютні контракти “СВОП”.

СВОП-операції відносяться до групи операцій, що здійснюються на м\н ринкуі являють собою комбінацію із СПОТ- і форвардних угод. Часто СВОП-операції визначаються як валютні бартерні. СВОП-оеперація - це валютна операція, шо поєднує купівлю-продаж 2-х валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на певний строк з тими ж валютами. По суті, СВОП-угода – це підписання 2-х окремих контрактів по валютному обміну в дниковий час. Контракти при цьому мають протилежну спрямованість і дати розрахунків. По операції СВОП готівкова угода здійснюється за курсом СПОТ, який в контру годі коригується з врахуванням премії чи дисконту в залежності івід тенденцій  валютного курсу. В даному типі угод клієнт економить на маржі. Для банків такі операції мають переваги: СВОП-угоди не створюють відкриті валютні позиції і тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов’язаного із  його курсу. Угоди СВОП здійснюються на сторк від 1 дня до 6 місяців. СВОП-операції здійснюються як між комерційними бан-ками, так і між комерційними банками і і центральним банком країни, а ткож безпосередньо між центральними банками. Існує декілька шляхів застосування СВОПів. Вони можуть використовуватися як інструмент прид-бання іноземної валюти на обмежений період за фіксованим обмінним курсом (на основі схеми СВОП: СПОТ проти форварда), для швидкого реагування на  в очікуваних вхідних і вихідних валтних потоках шляхом скорочення чи збільшення строків своп-контрактів, які вже були заключні (на основі схеми СВОП-угоди: форвард проти форвар-да), тощо. СВОП-угода може являти собою і одночасне надання кредитів в 2-х валютх, а також обмін довгостроковими зобов’язаннями, що виражені в 1-й валюті, на зобов’язані, що виражені в іншій

Євровалюта.

Держава і великі компанії активно використовують в своїй м\н діяльності євровалюту. Євровалюта – це нац валюта, що переведен на рахунки в іноземні банкиі яка використовуються ними для операцій у вісх країнах, окрім країни-емітент цієї валюти. Наприклад, долар США на рахунках банку в Англії буде вважатися євродоларом. Історич-но першими виникли ринки євродоларів у Єврові в 60-х рр., і з тих пір ринок євровалют активно розвивається і всьому світі. Найбільші центри євро-валютної торгівлі – Лондон, Нью-йорк, Токіо, Сінгапур, столиці європейських держав. Особливість операцій з євро-валютою – вони не підлягають контролю і регламентації з боку нац валютних органів країни-емітента даної валюти. Тому, ресурси на ринку євровалюти надаються під більш низькі відсоткові ставки, ніж середньо ринкові. Разом з тим, більша доходність операцій на євроринку пов’язана з  ризиком. Найбільш широко викорис-товуються операції з євродоларами, євро фунтами, євройєнами, євро франками, тощо. Поява євровалютного ринку привело до того, що держави і великі фірми можуть отримати більш дешеве фін-ня на євроринку, яко іноземне чи внутрішнє кредитування вляється неможливим за  причиною

Содержание