logo search
шпори-естика,естетика

79. Природа естетичної діяльності.

уявлення про естетичну діяльність суб'єкта суспільної практики було б неповним, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та міжособових взаємин. Існує ще одна, велика сфера естетичної діяль­ності й водночас предмет естетичної насолоди — природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку дедалі більше звертається до природи як до джерела естетичних переживань і естетичних ціннос­тей, з іншого — своєю діяльністю завдає природі непоправної шкоди, створюючи загрозу екологічної кризи і власному існуванню. Розв'язання такої суперечності слід вбачати в переході від вузькоутилітарного до суто естетичного, духовного ставлення до природи як есте­тичної норми для людського суспільства.

одство впродовж своєї історії пережило різні форми взаємодії з при­родою. Значний відтинок часу тривав період культури збирання і полювання, коли людство цілковито залежало від природи, що да­вала йому засоби для існування. Цей стан позначений відносною гармонією, хоча вона й не була свідомим наміром людини. Проте вже на цьому етапі відбувається усвідомлення людиною цінності природи як умови її існування. Спостереження природи, рослинно­го і тваринного світу, їх взаємозв'язку породжувало спроби людини осягнути навколишню красу і процеси, збагнути й відобразити їхню сутність у перших формах образотворчої діяльності. Зображення тварин, рослин, спроби використання природних форм для ство­рення предметів повсякденного побуту, імітування поведінки тварин у ритуальних танцях — усе це засвідчує поступове духовне і прак­тичне оволодіння творчими силами живої природи

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину при­роди. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні по­сіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин. Такий, суто сільськогосподарський, характер діяль­ності спричинює дисгармонію. Як відомо, перші землеробські цивілі­зації залишили по собі пустелі. І все-таки упродовж багатьох віків між природою і людиною існувала рів­новага. Саме цим зумовлене особливе місце природи в естетичному досвіді людини та її художній творчості. Взаємодіїочи з природою, людина може гармонійно співіснувати з нею, вносити в цей храм певний естетичний аспект. Закони природи й закони людського співжиття потребують взаємоповаги.