99. Концепція і.Канта про прекрасне і піднесене

Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона і не подобається з домаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деяке облагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до задоволення від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній мірці своєї здатності судження про достоїнство інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає повну волю уяви, суб'єктивний принцип судження про прекрасний стає загальним. Для образотворчого мистецтва існує тільки манера, а не спосіб навчання. Майстер показує учню, як і що слід робити, загальні правила для даного мистецтва є нагадуванням, а не перенесенням у процес творчості, але прагнення до ідеалу існує, але в практиці цей ідеал майже недосяжний. Тільки коли вчитель розбудить в учні уява, тільки тоді учень зможе діяти за законами краси образотворчого мистецтва, тобто, може проявитися геніальність учня, його культура щиросердечних сил.

У висновку Кант пише: "Але тому що смак, по суті, є здатність судження про почуттєве втілення моральних ідей /за допомогою деякої аналогії рефлексії про обох/, з чого і з засновується на цьому більшій сприйнятливості, що виходить з цих ідей почуттю/ /воно називається моральним почуттям/ виводиться те задоволення, що смак повідомляє значимим для людства взагалі, а не тільки для особистого почуття кожного - те ясно, що щирою пропедевтикою /Пропедевтика - введення в науку, попередній вступний курс, систематично викладений у стиснутій і елементарній формі, - стор.1069, Радянський енциклопедичний словник, видання четверте, видавництво "Радянська енциклопедія", 1987 р./ до твердження смаку служить розвиток моральних ідей і культури морального почуття; тільки в тому випадку, коли чуттєвість приведена в згоду з цим почуттям, дійсний смак може прийняти визначену незмінну форму". На закінчення хочеться сказати кілька слів про навчання Канта взагалі і, зокрема, його "Критиці здатності судження смаку".

Формування філософських поглядів Канта проходило поступово, тому його ранні погляди відрізняються від пізніх, іноді навіть цілком переглядаються, і, як відзначає Асмус: "Кант не був кантіанцем у такій мері, у який його зображують новітні шанувальники".

Позитивна цінність філософії Канта в тім, що він вперше в історії німецького ідеалізму відновив діалектику, розробив сам деякі її питання і свої роботи повідомив сильний поштовх до її подальшого розвитку.

"Критика здатності судження" займає проміжну ланку в загальній філософії Канта, і, як говорив філософ: "Критика здатності судження є сполучною ланкою обох частин філософії "Критика чистого розуму" і "Критика практичного розуму". Ця книга вразила розуми сучасників.

Ця система поглядів цілком відповідає і відповідає розвитку наук того часу. Деякі висновки були зроблені Кантом завдяки його геніальності і набагато випередили час.

Багато мислителів звертали увагу на філософію Канта як з погляду її цінності, так і з критичними зауваженнями. Провідні мислителі минулих століть дали глибокий аналіз соціально-класової основи філософської системи Канта. Уся концепція Канта спрямована на людину, його зв'язок із природою, вивчення людських можливостей і справедливо відзначив Фрідріху Шиллер: "Про смертну людину поки ще ніхто не сказав більш високих слів, чим Кант, що і складає зміст усієї його філософії - "визнач себе сам". Ця велика ідея самовизначення світить нам, відбиваючи в тих явищах природи, що ми називаємо красою".

На думку останнього, прекрасне в природі залежить від форми предмету, його впорядкованої обмеженості, але почуття піднесеного збуджують, як правило, предмети безформні, безмежні, несумірні із людським масштабом. Почуття піднесеного спонукає душу осмислити недосяжність природи, породжує передчуття поза досвідної природи ідей, що стоять за об’єктом того сприйняття, що оцінюється як піднесене. Людина ніби відчуває шок від усвідомлення неможливості прямого чуттєвого уявлення цих ідей при максимальній ірраціональній наближеності до них в самому акті сприйняття. Піднесене, на думку І.Канта, торкається лише "ідей розуму", оскільки центр тяжіння останніх перебуває в суб´єкті, а не в об´єкті, як у випадку з прекрасним. Основу піднесеного, за І.Кантом, треба шукати не в самій по собі природі, а в способі нашого мислення, який привносить піднесене в природу. І.Кант розрізняв два види піднесеного: математично піднесене, що засліплює нашу уяву нескінченністю, і динамічно піднесене, викликане масштабними загрозливими силами природи (буремний океан, гроза з громом і блискавками, вулкан, що вивергає маси лави, тощо), проте лише тоді, коли людина споглядає їх із безпечного місця, відчуває себе в процесі споглядання сповненою душевних сил і відчуває велич свого життєвого призначення у порівнянні з природою.