34. Природа зла і відношення до нього.

Зло — погане, протилежність добру. Все, що викликає в нас незадоволення, огиду, або взагалі оцінюється нами негативно і протиставляється благу. Релігія і філософія намагаються пояснити походження зла у світі і сумісність його з добротою божества, з розумом і добром.

дуалізм — зло внаслідок існування двох незалежних начал (Бог і Сатана, дух і матерія, (Ормузд і Аріман))

поняття добра і зла суб'єктивні, в природі немає ні добра, ні зла (Гоббс і Спіноза)

наслідок свободи волі, без якої було неможливе саме добро (Теодицій та Лейбніц).

Зло як власне моральна категорія спирається на більш широке, позаетичне його тлумачення, в якому воно постає не як «антидобро», а як «антиблаго». Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло —це зло, яке людина обирає; обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин. Осмислення цих причин вибору зла, осягнення таємниці походження зла у волі суб'єкта завжди залишалося однією з найпекучіших проблем теології, філософії, етики.

Моральне зло, так само як і добро, надзвичайно різноманітне у своїх конкретних проявах. У моральному злі можна виділити такі дві головні «протоформи». Першу з них утворює таке панування суб'єкта над людьми і навколишнім світом, таке їх використання, яке завдає їм шкоди, призводить до їхнього руйнування й загибелі. Другу — таке підпорядкування суб'єкта зовнішнім обставинам і своїм власним нахилам, котре веде до перетворення ним самого себе на пасивний предмет докладання стихійних сил, на простий засіб

задоволення чиїхось примх і в результаті — до деградації цього суб'єкта, руйнування його фізичних або душевних якостей. Перший різновид реалізується в таких почуттях, як гнів, ненависть, таких особистісних якостях, як агресивність, жорстокість. Другий дається взнаки в легкодухості, боягузтві тощо.

В античному світі панував синкретизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінностей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос, то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням потворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де порядок порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі. Якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. За марксистською соціально-класовою концепцією морального зла, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити внесок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історичного розвитку. Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати моральне зло. У наші часи ми називаємо людиною злою насамперед холодного егоїста, байдужого до проблем і страждань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження.