78. Катарсис: античне і сучасне трактування.

Катарсис  (від давногрецької κάθαρσις — підняття, очищення, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень.

Давньогрецький мислитель Арістотель зв'язав його з трагедією як літературним жанром. Трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищує душу людини, виховує його.

У сучасній філософії катарсис трактується як особлива, найвища форма трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача.

Щодо мети трагедії(і не лише трагедії, а й комедії), традиційно вважається, що, як про це писав Арістотель, вона полягає в очищенні душі, – звичайно-ж, у найвищому сенсі слова. Проте вже Полібій вважав метою трагедії цікавість, розвагу і задоволення, Солон дорікав першому трагікові Феспісові за «брехню» і «удавання», Платон ставився до трагічного лицедійства як до несерйозної спокуси, а Главкон у Платона стверджував, що безглуздо зараховувати до мудреців і любомудрів «театралів» - любителів видовищ і любителів слухати (театр, за Арістотелем, - задоволення для слуху), оскільки їх анітрохи не тягне до такого роду бесід, де щось обговорюється, зате немов їх хто підрядив слухати усі хори, вони бігають на свята на честь Діоніса, не пропускаючи ні міських Діонісій, ні сільських. Невже ж усіх цих і інших, хто прагне впізнати щось подібне або навчитися якомусь нікчемному ремеслу, ми назвемо філософами? Що ж до знаменитого Арістотелевого «очищення пристрастей», якого досягає трагедія, воно служить зазвичай опорою для тих, хто приписує глядачеві ослаблені, естетизовані переживання екстазу. Однак, у сучасній науці, починаючи з Я.Бернайса та його «медичної» теорії (1857 р.), все більшого поширення набуває точка зору, згідно з якою катарсис трактується як релігійна й медична (ледве не гігієнічна) функція.

Ці катартичні мелодії в театральних виставах Арістотель призначає глядачам найнижчого роду – людям вульгарним, заради яких і доступного їм відпочинку й існує , за Арістотелем, видовищний і музичний бік театральних видовищ. Глядачам іншого роду – вільнонародженим і вихованим, катартичні і ентусіастичні мелодії не потрібні. Ще більш прозорою стає думка у Платона, котрий пише про катарсис, розглядаючи фізичні вправи, лазні, а головне вживає термін у значенні «очищення думок», тобто «усунення думок», «очищення від думок».