105. Осмислення мистецтва в основних художньо-естетичних течіях 17-19 ст.

На початку XIX ст., під впливом вражень від результатів археологічних досліджень в Італії і Греції, виникає нова хвиля класицизму, який у досягненні ідеальних форм відмовлявся від випадкового, мінливого і тимчасового. Зокрема в Росії особливість цього стилю полягала в простоті, наближеній до аскетизму: Казанський собор (1801-1811) - арх. А. Вороніхін; ансамблі Васйлівського острова з приміщенням Біржі в Петербурзі (1804-1816) - арх. Тома де Томон. Наполеонівська доба у Франції (1804-1814) пов´язана з піднесенням ампіру (від франц. impire - імперія) - стилю в архітектурі і мистецтві перших трьох десятиріч XIX ст., основу якого становили традиції величної архітектури Стародавнього Єгипту і Стародавнього Риму. Архітектура ампіру уславлювала національну могутність, військові перемоги держави, владу імператора Найкраще ці ідеї відбивалися у спорудженні обелісків, колон, тріумфальних арок (Вандомська колона, Тріумфальна арка в Парижі). Архітектурні споруди були прикрашені орнаментами з мотивів єгипетських рельєфів, орлами, лавровими вінками, зображеннями левів та фантастичних тварин. Під впливом французького згодом вирізняється російський ампір - художній стиль, що відбивав претензії імператорського двору Росії на статус світової столиці після перемоги у війні 1812 р. Його провідниками були архітектори К. Россі, В. Стасов, О. Монферран. Вони перетворили Санкт-Петербург на імперське ампірне місто, де панували симетрія, гармонія, пропорційність і статичність забудови центру, доповнюючи тим самим просторові вирішення в практиці світової архітектури. Згодом класицизм і надмірно пафосний ампір увійшли в протиріччя з національними художніми традиціями різних країн. Жорстка нормативність класицизму, схематизм художніх образів, спрощеність естетичних оцінок згодом виявилися недостатніми в мінливому світі XIX ст. Саме це привело до піднесення нової течії - романтизму. Романтизм (від. франц. romantisme - дивне, фантастичне) - ідейний і художній напрям у культурі першої половини XIX ст., який характеризується відмовою від нормативного мислення, особливим наголосом на індивідуальності митця, цікавістю до всього неповторного, несхожого, сприйняттям природи як безкінечного процесу становлення і руйнування. Цей стиль охопив усі сфери духовного життя і всі види мистецтв. Як загальноєвропейська течія, романтизм став наслідком глибоких розчарувань у післяреволюційному облаштуванні суспільства на початку XIX ст. Романтики протестували проти раціональності, утилітарного підходу до життя, нівелювання особистості. Темою романтичних творів здебільшого були думки про гармонійне і недосяжне минуле, що не повернеться, і невідоме майбутнє.

Герої романтизму були видатними і особливими. їх вирізняв ліризм, самотність, здатність до жертовності, до бунту. Провідне місце в літературі XIX ст. посів прозовий роман. Саме цей жанр давав можливість створити широкі літературні полотна, показати героїв протягом багатьох років його життя, розробляти декілька сюжетних ліній.

На відміну від романтизму реалізм - це мистецтво "втрачених ілюзій", жорсткої дійсності і суду над нею. Реалізм (від франц. realisme - дійсний) -напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20-30-х років XIX ст.

Творчість представників цього художнього напряму вирізняла широка палітра проблем, що піддавалися аналізу: психологічні прояви людських характерів, побут героїв, світ речей і природи. Представники цього напряму шукали не красу, а правду. їх творчості притаманний більший аналітизм, чіткість і конкретність у висловлюваннях, жорстке руйнування ілюзій, тісний зв´язок з конкретною ситуацією і обставинами. Реалізм вводить новий принцип узагальнення - типізацію, коли у типових обставинах дійсності діють типові герої. Саме це дозволяє митцям підійти до принципово нового висновку для літератури - людину формує соціальне середовище, хоч для мільйонів це середовище на той час залишалося жахливим. Для показу "темного царства" "принижених і скривджених", що було "звичайною історією" для тогочасного суспільства, використовували сатиру, комедію. Мистецькі і художні реалістичні твори сприяли подальшому розумінню сучасниками суспільства, в якому вони живуть, робили людину міцнішою, допомагали глибше зрозуміти мінливий світ.

Провідне місце в літературі XIX ст. посів прозовий роман. На середину XIX ст. реалізм був представлений багатьма національними та стилістичними варіантами, проте всім їм були притаманні однакові ознаки: достовірність, уважне дослідження навколишнього світу, ствердження естетичної цінності повсякденного життя, показ дійсності у часовому вимірі.