29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.

Мораль і право репрезентують, відповідно, позаінституційну й інституційну форми регуляції людської поведінки. Проте як інституційна регуляція не зводиться тільки до правової так і мораль є далеко не єдиним механізмом регуляції поза інституційної.

Термін «.інститут» вживається в двох дещо відмінних значеннях. По-перше, соціальним інститутом нерідко називають будь-яку історично усталену форму організації й регулювання суспільного життя; у цьому розумінні мораль, звичайно, є одним з інститутів, так само як звичай, наука, мистецтво та ін. По-друге, однак, інститут постає саме як «установа», що має певну опредметнену форму й цілеспрямовано створена для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій. Якщо виходити з такого визначення, мораль інститутом не є, і моральну регуляцію неможливо вважати регуляцією інституціональною. Цим вона передусім і відрізняється від правової регуляції, здійснюваної владою та авторитетом такого потужного й безсумнівного соціального інституту, як держава. Зазначене розмежування не є чимось абстрактним чи схоластичним: саме на його груші можна найчіткіше уявити принципову відмінність між мораллю і правом. Легко помітити укорінену відмінність в протиставленні інституційного й позаінституційного. Адже погляд на права людину — це завжди погляд ззовні, з позицій певного соціального інституту, що має справу з реалізацією певних цілком конкретних функцій (забезпеченням прав громадян, їхньої свободи й власності, підтриманням суспільного порядку тощо). Цей погляд сконцентрований саме на реалізації даних функцій і на тому, що може їй завадити; все інше його не обходить.

Безперечно, наявність у суспільстві розвинутої системи правових інститутів утворює для розвитку моралі незрівнянно кращі умови, брак яких не може бути компенсований ніяким моральним подвижництвом окремих осіб. Уже Гегель у «Філософії права», розмежовуючи мораль і моральність, наполягав на зв'язку останньої з інститутами сім'ї, соціального стану, держави. Безсумнівний прогрес саме з точки зору моралі становить інституціоналізація тих норм, які цього потребують. За останні роки почастішали випадки, коли ті чи інші правові акти приводяться у відповідність із вимогами моралі, починають адекватніше відображати їхню суть. Зрушення в моральній свідомості безперечно впливають нині, скажімо, на законодавство в галузі захисту прав громадян, національних відносин, охорони природи тощо. Взагалі, чим гармонійніше узгоджуються за своїм змістом моральні й правові норми, чим більше спільного закладено в їхній основі, чим більше здатні вони доповнювати й конкретизувати одні одних — тим краще для суспільства, для кожної свідомої особистості. сенс права — не в тому, щоб «підсилювати» мораль судами і в'язницями, а в тому, щоб забезпечувати спільне громадянське існування людей на засадах особистої свободи, в просторі якої тільки й може розвиватися справжня моральність. Тісно взаємодіючи одне з одним, збагачуючи одне одного власним змістом і досвідом, право й мораль у цивілізованому суспільстві залишаються все ж глибоко специфічними явищами. Саме тому, зрештою, вони й здатні доповнювати одне одного.