114. Метод і стиль у мистецтві.

Стиль - сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми. Також сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь. Художній стиль — це естетична категорія, що відображає відносно стійку спільність основних ідейно-художніх ознак твор­чості, яка зумовлена естетичними принципами художнього ме­тоду і властива певному колу діячів мистецтва.

Стиль:

- як категорія антропології мистецтва закріплює і виявляє в собі особистість автора;

• як категорія антології мистецтва — носій художньої тра­диції — акцентує увагу на певних явищах художньої культури;

• як категорія гносеології мистецтва орієнтує художника на освоєння світу на основі даної художньої традиції;

• як естетична категорія визначає зміст і форму твору мис­тецтва.

Стильова єдність можлива лише на основі одного і того ж творчого методу. І не можна, враховуючи це, відносити твори мистецтва, в основі яких лежать різні творчі методи, до одного й того ж стилю, базуючись на близькості «окремих формальних ознак».

Отже, враховуючи етимологію, історію виникнення і розвитку понят­тя, можна зробити висновок, що художній стиль – це система художньо-образних засобів і прийомів, що належать конкретному мит­цеві. Наприклад, зосередимося на історії мистецтва XX ст., що, без­перечно, є яскравим зразком феномена художньої доби, позначеної могутнім і стрімким розвоєм культурно-мистецького руху.

Художній метод — це певний спосіб пізнання дійсності, своє­рідний засіб оцінювання, метод «кодування» добутої художни­ком інформації, спосіб образного моделювання життя.

У художньому методі є можливість вирізнити і гносеологічні, і аксіологічні, і семіотичні аспекти, а також деякий засіб моде­лювання дійсності.

Вихідним (початковим) і визначальним у виникненні і роз­витку художнього методу є конкретно-історична дійсність, яка становить, так би мовити, його об'єктивну основу, на якій вини­кає той чи інший метод.

Але на розвиток певного методу мають найбільший вплив самі художники, їх світогляд, ідеали, погляди, їх талант і потреби. Вони, врешті-решт, також формуються під впливом суспільного сере­довища, в якому живуть і створюють свої шедеври. Ще німець­кий філософ Г. Гегель стверджував, що художник причетний до свого власного часу, він живе його мораллю та звичками.

Проте в середовищі сучасних мистецтвознавців, митців можна почути, що світогляд і творчий процес не взаємозв'язані, що вони незалежні один від одного (наприклад екзистенціалісти).

Найкоректнішим є визначення художнього методу як засобу пізнання дійсності, що в історії світової культури і мистецтва пода­ний двома основними різновидами: реалістичним і нереалістичним.

Осмислення феномена художнього методу, з одного боку, пот­ребує суспільно-історичного контексту, а з іншого – породжує су­путні теоретичні проблеми, що безпосередньо пов'язані з дослідженням специфіки художньої творчості, аналізом світосприйняття, світовід­чуття митця тощо. Саме комплексний підхід до вивчення проблеми художнього методу сприятиме створенню цілісної моделі цього загальнотеоретичного поняття.

1

2

3