97.Сократ, Платон про сутність прекрасного.

Серед найвищих цінностей людства, якими є істина, добро і краса, остання займає особливе місце в житті людини. Вона здавна була предметом дискусій, зіткнення різних думок і уявлень. Важко визначити, коли у мові з'явилось поняття прекрасне, однак відомо, що історичні уявлення про красу нерідко суперечать одне одному. Від чого ж залежить уявлення про красу, яким є її вимір, які відтінки властиві їй?

Цікаво, що на це звернув увагу ще два з половиною тисячоліття тому давньогрецький філософ Платон у діалозі «Гіппій Більший», де відтворюється бесіда Сократа із софістом Гіппієм. На Сократове запитання «Що таке прекрасне?» Гіппій відповідає: це, мовляв, прекрасна дівчина, прекрасний горщик або прекрасна кобилиця. Така відповідь не задовольнила Сократа. Чому? А тому, що Гіппій назвав красу окремих предметів, які не відображають сутність прекрасного.

У своїй праці Платон відкидає й інші відомі йому концепції прекрасного, зокрема, що прекрасне — це щось вигідне, доцільне або якесь чуттєве задоволення. На його думку, «прекрасне за природою своєю щось, по-перше, вічне, тобто таке, що не знає ні народження, ні загибелі, ні зростання, ні зубожіння . всі ж інші різновиди прекрасного причетні до нього таким чином, що вони виникають і гинуть, а його стає ні більше, ні менше і ніяких впливів воно не відчуває» . В цьому визначенні Платон дає уявлення про прекрасне як «одвічну ідею», до якої реальні прекрасні предмети мають лише опосередковане відношення.

Сократ схилявся до думки, що прекрасне тотожне корисному і при визначенні прекрасного слід враховувати чинник доцільності. Філософ намагався переконати своїх опонентів у відносності людських уявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути прекрасним і потворним. Усе залежить від того, наскільки він відповідає своєму призначенню.

Якщо піфагорійці при визначенні прекрасного наголошували на значенні фізичних пропорцій, то Сократ вважав, що краса може існувати поза чіткими пропорціями, а критерій прекрасного пов'язаний з пізнанням людини. Платон, аналізуючи погляди Сократа, його полеміку з Гіппієм, наводить висловлювання Геракліта про те, що найкрасивіша мавпа потворна, якщо її порівнювати з людиною, а наймудріша людина при порівнянні з богом здається мавпою. Отже, прекрасне – це не окремий предмет, а дещо спільне для ряду речей або явищ.

Полемізуючи з Гіппієм, Сократ не погоджувався з думкою про те, що прекрасне – це доповнення до певного предмета. На думку Гіппія, доповненням, що робить предмет прекрасним, є золото. Сократ не міг з цим погодитися; він говорив, що видатний скульптор Фідій, створюючи образ богині Афіни, зробив їй очі зі слонової кістки. Чи Фідій не знав, що золото є завершенням побудови прекрасного? Чи, може, не золото несе значення завершуючої ознаки прекрасного?