3. Моральні норми і принципи.

При теоретичному розгляді моральної свідомості найперше, що впадає в око, це сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Ця сукупність норм становить безпосередній зміст моральної свідомості. Норма (від лат. керівне начало, правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби у людського співжиття і відносин та має обов’язковий характер.

Будь-які норми моральної свідомості стосуються тих або інших конкретних виявів чи сторін суспільного життя. При цьому характеру морального нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, що зобов’язують людину до здійснення певних вчинків і реалізації в них певних якостей (поважай батьків!, повертай борги!), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини (не вбивай!, не вкоади!).

Будь-які моральні норми мають спільні сутнісні риси, що визначають їхню належність до сфери моралі. Це, насамперед:

• імперативність як обов’язковість втіленого в них веління. При цьому обов’язковість власне моральних норм, на відміну від багатьох інших, має не гіпотетичний, умовний, а категоричний характер: людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. У встановленні абсолютного загальнозначущого морального закону – імперативу, яким би керувалась в житті людина вбачав завдання етики Кант. Категоричний імператив як абсолютний закон моральності сформульований Кантом звучить так: „Чини так, аби максима твоєї волі завжди могла стати принципом , основою загального законодавства”. Є й інша формула кат. імп. : „Чини так, щоб ти завжди ставився до людини як до цілі і ніколи не ставився до неї як до засобу”. Цими формулюваннями підкреслювалась автономність морального закону: його існування не вимагає доказів, він первинна данність розуму. Стверджується загальність моральних вимог і не визнаються будь-які відхилення від морального закону;

• здатність до універсалізації. Термін сучасного англійського етика Р. М. Гейєра. Кожну таку норму можна інтерпретувати таким чином, щоб вона за певних обставин набувала універсального значення. Не може бути в моралі таких норм, які були б обов’язковими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого „подвійного стандарту” засуджується всім цивілізованим співтовариством.

Своєрідною нормою норм постає „золоте правило” моралі – правило, яке головним чином передбачає взаємність: я маю вимагати від себе того, чого вимагаю від інших, і відповідно від кожного вимагається те, що й від кожного іншого.

Поряд із моральними нормами важливе місце в юдській свідомості посідають принципи моралі. Якщо норми стосуються певних конкретних аспектів людської поведінки, діяльності та стосунків, то принципи вже характеризують певну цілісну лінію поведінки людини, постають складовими її морального характеру.

Наскільки важливо мати позитивні принципи, настільки ж важливо й те, щоб вони не перетворювалися на знаряддя морального тиску на інших людей. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов’язковість, і прищеплювати їх іншим можна тільки силою власного прикладу, проте аж ніяк не шляхом спонукання чи примусу.