3. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності

В історії етики існує три принципові позиції щодо розуміння суті цієї проблеми:

(1) „Ціль виправдовує засоби” – ( з часів пізнього Відродження і Контрреформації) виражає погляди флорентійського державного діяча Н. Макіавеллі і католицького святого Ігнатія Лойолли, фундатора і першого генерала ордену єзуїтів. Заснований Лойоллою орден до трьох традиційних чернечих обітниць додає четверту, особливу, обітницю безумовної покори папі Римському як намісникові Христа на землі. Заради ефективнішої практичної реалізації своєї справи єзуїти вдавалися до моралі, яку самі визначили як „пристосувальну”.

(2) альтернативна позиція, представники якої взагалі заперечують використання жорстоких, сумнівних у моральному відношенні засобів заради яких би то не було цілей. Яскраве вираження така позиція знайшла в творчості американського філософа Г. Торо (1817-1862), який висунув і обстоював принципи „неучасті” й „громадянської непокори”, а також Л. Толстого про непротивлення злу насильством. Злу, як твердив Толстой, можна й треба чинити опір, проте, не шляхом насильства: знищити зло злом, за Толстим, неможливо, як неможливо „вогнем загасити вогонь”. У 20 ст. ідеї започатковані Торо і Толстим, продовжували розвиватися такими видатними діячами, як Махатма Ганді, М. Л. Кінг. Набравши форми цілісної ідеологічної системи, настанови ненасильства справляють зростаючий вплив як на соціально-політичне життя, так і на загальне світовідношення сучасної людини, сприяють ліквідації дисонансу між цілями діяльності і засобами їх досягнення.

(3) третя позиція пов’язана з усвідомленням конкретної взаємообумовленості цілей і засобів, тобто діалектичного зв’язку між ними. Згідно з цією точкою зору, мета не виправдовує, а визначає засоби. До яких засобів ми змушені вдатися залежить від того, яку саме мету ми перед собою поставили. Така надмірна моральна „гнучкість” якраз і робила вказаний спосіб осмислення проблеми цілей і засобів придатним для використання в системі марксистсько-ленінської ідеології – поряд із політичним макіавеллізмом, що де-факто домінувала в ній.

Як бачимо, жодна з трьох окреслених позицій у розумінні співвідношення цілей і засобів людської діяльності не позбавлена певних, більших або менших вад, а разом з тим не втратила на сьогоднішній день своєї актуальності. За таких умов справа полягає не стільки у виробленні на їхній основі якоїсь четвертої, „єдино досконалої” й всеохоплюючої точки зору, скільки в тому, щоб в етичному дискурсі (обговоренні) кожного окремого випадку, котрий на те заслуговує. Загалом, морально обгрунтована єдність цілей і засобів постає вже не просто апріорним принципом етики ненасильства, а щоразу наново і в оновленій формі виникає із самої конкретики реальних життєво-практичних завдань, висвітлених незмінною моральною настановою: добром творити добро.