2. Вчинок як елемент моральної діяльності

Вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів чи заперечуються. Беручись захищати дані цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв’язку якої заздалегідь передбачити неможливо. Саме відсутність онтологічних гарантій щодо ствердження цінностей і пов’зана з цим неминучість морального ризику відрізняють вчинок від того, що називається героїчним вчинком або подвигом – діяння спрямованого скоріше на досягнення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі. Подвиг – зрушити з місця, „подвигнути” якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу. Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів. За всієї своєї ризикованості справжній вчинок від самого початку несе в собі потужний моральний пафос; втручаючись у рутинний перебіг справ, він утверджує в ньому дієвість совісного суду, прерогативи вищих людських цінностей. У зв’язку з цим слід підкреслити , що за своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним – смисловий універсум людської духовності знаходить у ньому свою безпосередню реалізацію, предметно продовжується в неповторній ситуації його здійснення.

Людина, не здатна до вчинків, не є справжнім суб’єктом моральності. Друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба.