4. Мотив і результат дії

Існує два піходи в розумінні цієї проблеми:

Перший з них наголошує на переважному або виключному значенні мотиву, спонуки при моральній оцінці людської діяльності, дістала в історії етики назву теорія моральної доброти. До найвідоміших її прихильників належать такі мислителі, як М. Лютер. І. Кант, Ж.-П. Сартр.

Другий підхід стверджує, що пріоритет при оцінці чи встановленні морального значення дії слід віддавати врахуванню її результатів, наслідків. Цей підхід відомий як позиція етичного консеквенціалізму (від лат. наслідки). Його репрезентують такі напрямки як утилітаризм, гедонізм, евдемонізм. Консеквенціалістськими є за своєю суттю матеріалістичні концепції моралі, що пов’язують її із задоволенням певних потреб людини, реалізацією певних соціальних функцій.

Може здатися, що теорія моральної доброти вимагає від людини меншого, ніж консеквенціалістська етика. Проте реально вона виявляється досить жорстокою і прискіпливою, оскільки зосереджує увагу над внутрішнім станом людини, в найбезпосередніших його проявах. Так Лютер, як теолог, вимагав від віруючих „внутрішнього благочестя”, протиставляв католицьким приписам спасіння через „добрі справи” „виправдання вірою” – будь-які добрі справи розглядалися ним лише як плоди прояву віри, а не як самодостатній шлях спасіння. Кант, у свою чергу, вважав, що при виконанні морального обов’язку принциповим є не конкретний зміст і результати вчинків, а саме певний умонастрій моральної особистості, почуття безкорисливої поваги до обов’язку й беззастережне підкорення йому. Загалом, як теорія моральної доброти, так і консеквенціалізм мають свої позитивні і негативні сторони.

Потрібно зауважити, що чим ширше, образно кажучи, відкриті наші очі, чим більше ми здатні врахховувати досвід і думки інших людей, тим свідомішим буде наш підхід до проблем власної діяльності, зокрема, моральних. Таким чином, дістає етичне обґрунтування єдино можлива сполучна ланка між окресленими точками зору моральної доброти й консеквенціалізму: людину справді належить морально оцінювати передусім за її мотивами і намірами, проте самі ці мотиви і наміри не будуть етично повноцінними, якщо до їхнього складу н входить прагнення якомога точніше передбачити об’єктивний результат свого вчинку, його реальне значення.