3. Естетика як самостійна наука.

В історії естетичної науки перша половина 18 ст. займає особливе місце: в 1750 році з друку вийшов перший том теоретичного трактату “Естетика” німецького філософа й теоретика мистецтва Олександра-Готліба Баумгартена (1714-1762). Спираючись на грецьке поняття “ейсетикос”, “естаномай”, “естаноме”, “естесі”, Баумгартен увів новий термін – естетика, окресливши цим самостійну сферу знання. На думку Баумгартена, гносеологія має дві форми пізнання: естетику та логіку. Перша пов’язана з ниим, чуттєвим пізнанням, друга – з вищим – інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і веде до пізнання істини. Естетика пов’язана з судженням смаку і пізнає прекрасне. Але Баумгартен не визначає предмет естетики через ідею прекрасного, а через поняття досконале: ”...естетика – це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку”.

Ще у “Метафізиці” Аристотеля знаходимо ототожнення досконалого з прекрасним – останнє філософ визначає як позитивне досконале. Баумгартен відродив поняття досконале у теоретичному обігу. Він також ділить естетику на два рівні – теоретичну і практичну. Перша займається теорією краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності. Друга пов’язувалась з проблемами розвитку мистецтва.

Отже, в концепції Баумгартена відбувся поділ науки на дві частини: перша тяжіє до філософського знання, друга – до мистецтвознавства. Ця тенденція існує й нині. Зв’язок естетичного з мистецтвознавством, що виявився в глибокій давнині залишився назавжди. У пер. пол. 19 ст. з’явилося поняття філософія мистецтва (Гегель), що дало можливість осягнути мистецтво як цілісний феномен.

Погляди Баумгартена формувалися в час, коли естетичне знання як складова частина філософії вже мало довгу й непросту історію. Це і епоха середньовіччя (твори Августина “Сповідь”, “Про музику”, “Про порядок”), епоха Відродження (спадщина Л. да Вінчі, Альбрехта Дюрера, Лоренцо Валла, Піко делла Мірандоли), класицизму (висвітлення в “Поетичному мистецтві” Миколи Буалло). Сучасниками Баумгартена були видатні естетики – Іоган Вінкельман та Готхольд Ефраім Лессінг.

Таким чином, введення Баумгартеном терміну естетика спиралося на значний історико-теоретичний досвід. Важливим етапом у розробці проблеми предмета естетики став період розвитку німецької класичної філософії. Інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель.