2. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі.

Основна суспільна функція моралі, яка визначає специфіку її соціального буття – це функція регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків.

Жодне суспільство не може скластися й існувати на ґрунті хаотичного зіткнення сліпих егоїстичних інтересів, нічим ненормованого й невпорядкованого. Такий гіпотетичний стан нульової впорядкованості суспільного життя англійський філософ Т. Гоббс охарактеризував як „війну всіх проти всіх”. Нестерпність такого стану суспільства змушує людей, на думку Гоббса, укласти між собою своєрідну угоду, соціальний договір, який обмежуючи на засадах взаємності права кожного індивіда, тим самим має гарантувати реалізацію основних серед них передусім права на життя і його захист (що передбачає виникнення держави й закон). Ще до Гоббса ідею соціального договору висували мислителі пізньої античності. В 16 ст. знаходимо її в нідерландського соціолога і правника Г. Гроція, згодом її розвивали такі видатні мислителі як Дж. Локк, Б. Спіноза, І. Кант, Ж.-Ж. Руссо.

Вже в первісному суспільстві в міру його виходу за межі загально біологічних детермінант поведінки (інстинктів) починає утверджуватися і розгалужуватися система власне нормативної регуляції життя, тобто такої, що в той або інший спосіб звертається до людської свідомості. В примусовості цих норм синкретично (нерозчленовано) поєднувався вплив магії, звичаю, міфу, а також того, що пізніше дістало назву моралі, недарма в літературі інколи йдеться про „мононорми” первісного життєустрою. Яскравим прикладом таких мононорм є вироблена в родовому суспільстві система заборон – табу як категорична заборона певних дій і намірів, спрямованих на „недоторканні” об’єкти, що збуджують відчуття смертельного жаху. Загрози – й водночас благоговіння, принадності, якщо не звабливості.

„Передморальні” моменти властиві вже первісним формам регуляції поведінки людини. Проте власне з мораллю як особливим суспільним феноменом і притаманними їй формамт нормативної регуляції починаємо мати справу пізніше, коли розкладається первісний синкретизм людського буття і давня мононорма поступається місцем диференційованим упорядковуючим і регулятивним впливам цивілізації, що народжується. З розвитком господарства і торгівлі, утвердженням нових соціально-економічних засад, формуванням суспільних станів і класів, появою держави, що закріплює всі ці процеси; виникає потреба в становленні якісно різних способів регуляції людського життя, вже не пов’язаних з єдиним родовим або племінним центром.

Коли така потреба виникає (для південної Європи це епоха пізнього неоліту й бронзовий вік, кн. 3 – поч. 1 тис до н.е.), в житті людського суспільства відбуваються зміни. Концентрація релігійно-магічних функцій звільняє місце для розгортання раціонально-світських регуляторів людської поведінки. В цій останній сфері виникає й утверджується право, тобто система соціальних норм та відносин, дотримання яких забезпечується силою й авторитетом держави. Поряд з правом виділяється і набуває специфічних рис мораль.

В цивілізованому суспільстві існують дві принципово різні форми нормативної регуляції, що доповнюють одна одну; регуляції інституційної та позаінституційної.